Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Борисюк, чи як там тебе? – Звернувся він до чоловіка в шкірянці.

• Бори́ско…

• Та мені по́хєр. Шо це за діла, га? Тебе хто просив сюда носа пхать?

• Та ми ж бачим, - вони тягнуть шось. У нас біля водоканалу садік розбирають…

• Ну так і охраняйте свій садік, а тут хіба ваша юрисдикція?

• Та ми ж як лучше… ми ж не знали.

• «Не знали», - перекривив новоприбулий чоловіка в шкірянці.

• Ніка́ндрович, ану йди сюди, - звернувся він до одного з втікачів, - та шо ви, їй богу, ану вставайте, і йдіть сюди.

Двоє затриманих чоловіків мовчки встали і підійшли до незнайомця.

• Ви казали цьому товаришу про Костю?

• Казали.

• А він шо? – запитав незнайомець оглядаючи Бориска, який зніяковів і більше не намагався виправдовуватись.

• А шо він? Не видно хіба? З ним ще один був, в них машина внизу застряла.

• Ну й нахєра́ було це робить? – звернувся незнайомець знову до Бориска, - заробить хотіли? Плюс два «саботажніка», да? А отвічать перед Костяном як тепер будете?

Чоловік в шкірянці, чи то пак, Бориско нічого не відповів. Я ж в свою чергу відчув почуття дежавю, бо відразу впізнав голос незнайомця в чорному однострої. Вочевидь це був той самий чоловік, з яким я зіткнувся на стежці посеред чагарників в момент розстрілу людей. Він там був за головного, бачив мене і з незрозумілих мені причин залишив мене живим. Я гадав, що він навряд чи зможе мене впізнати, адже я тоді лежав обличчям до землі. Проте я не залишав таку можливість і боявся, що це може статися.

Зрештою чоловік в однострої не звертаючи на мене уваги наказав всім збиратися за виключенням двох побитих, які мали повертатися до свого візка. Він обіцяв їм поїхати вперед і попередити водія УАЗика, щоб той не чинив спротиву. Решта ж затриманих, не зважаючи на мляві протести Бориска, який вважав свою місію вже виконаною, у супроводі нього та сержанта мусила прямувати до якогось наступного пункту, що знаходився за кілька кілометрів далі.

Весь подальший шлях проходив у суцільному мовчанні. Бориско як і раніше йшов з сержантом позаду, проте цього разу весь час мовчав. За годину ми вже підходили до великого табору з спорудами невідомого призначення і великотоннажною технікою. Дорога вела до двоповерхової споруди, яка скоріш за все, була адміністративною будівлею. Та найбільше, що мене вразило, - кар’єр, який в цьому місці майже впритул підступав до шляху з лівого боку. За своєю формою, це була велетенська конусоподібна вирва завширшки в кілька кілометрів, що спіраллю заглиблювалася вниз. По цій спіралі була прокладена залізниця і я побачив на ній потяг з вагонами, що рухався з протилежної сторони і через віддалення виглядав як іграшковий. Все навколо здавалося ірреальним, а обман зору, який спотворював відчуття простору, був просто вражаючим. Так, наприклад, біля краю вирви, метрів за двадцять від нас, я побачив величезну вантажівку «Komatsu», а поряд, під її переднім лівим колесом, - маленький, знову ж таки, ніби іграшковий, самоскид «БелАЗ». Але при цьому «БелАЗ» був справжнім! Він важко рухався піднімаючись під гору по шляху, прокладеному паралельно із залізницею. Іллюзія полягала в тому, що пересічний спостерігач не відразу міг сприйняти гігантську тривимірність простору вирви і лише за мить розумів, що цей самоскид знаходиться з її протилежного боку.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!