Слава ЗСУ!

Зрештою, на це видовище задивився не я один і притишуючи темп ходи ми взагалі зупинились не дійшовши кількох десятків метрів до адміністративної будівлі. Бориско з сержантом йшов на певній відділі від нас і підійшовши ближче наказав всім залишатися на місці, а сам пішов далі.

Доки ми чекали на нього, від незрозумілої споруди праворуч в нашу сторону попрямував якийсь опецькуватий чолов’яга з-за плеча якого виглядав ствол рушниці. Він мав неохайний вигляд і дуже зношений та брудний одяг, який повсюди зяяв проріхами та латками. Він був взутий у кирзові чоботи, в які були заправлені безформні залатані штани, а зверху мав ватяну фуфайку, протерту в багатьох місцях. На обличчі в нього була густа заплутана борода, що доходила майже до самих очей, а от очі здавались лихими і випромінювали шаленість і ворожість. Весь вигляд довершувала стара зимова шапка-вушанка військового зразка з незав’язаними «вухами», що позбавлені шнурків звисали з обох боків.

Чоловік швидкими кроками попрямував до сержанта і я бачив як той напружився. Очевидно, вдовольняючись роллю безініціативного конвоїра він не був готовий виконувати якісь представницькі функції і приймати відповідні рішення.

Та незнайомець не зважав ні на нього, ні на стиснутий в його руках автомат; підійшовши до сержанта впритул він суворо тицьнув йому в груди вказівним пальцем правої руки.

• За яйця – й на вишку! – промовив незнайомець дуже серйозно звертаючись до сержанта.

В того на лобі виступив піт і мені на мить здалось, що незнайомцю було досить спробувати зняти з плеча гвинтівку, щоб сержант розрядив в нього весь ріжок свого автомата.

• За яйця – й на вишку! – проревів незнайомець вдруге, підвищивши тон і продовжуючи тицяти сержанта брудним пальцем в груди.

Той явно нервував, ще більше стиснувши свій автомат до побіління в пальцях і з надією поглядаючи на нас, ніби намагаючись знайти підтримку у своїх підконвойних.

• Це Митя. Він дурачок, - зрештою обізвався Гриша, - він безобі́дний.

• За яйця і на вишку – ніби погодився Митя, вперше поглянувши на нас і, зупинивши свій погляд на Гриші, вже більш радісно проголосив, - За яйця, - й на вишку!

• А ствол в нього звідки? – запитав сержант.

Лише тепер я побачив, що гвинтівка на плечі у Миті за виключенням частини ствола і затвору з спусковою скобою майже повністю була обмотана заяложеними і вицвілими від часу ганчір’яними стрічками. Ремінь, на якому трималась рушниця, теж був припасований аби як і не мав жодного відношення до зброї, яку утримував.

• Вона не робоча, - відповів Гриша, - та і патронів в нього немає. Це йому колись Волков її подарив, ще як начальником у «спєцов» був. Для сміху. Тіпа, шоб Митя охраняв тут все. Ну так воно і пішло: Митя ходить з нею скрізь, нишпорить, а його за це годують тут і місце виділили, шоб було де ночувать.

• А шо це він про яйця? – запитав сержант.

• За яйця, – й на вишку, - повернувся до нього Митя, що враз знову став серйозним ніби згадавши про чужака.

• А хто його зна’, - відповів Гриша, - він завжди такий був. З дє́тства. Кажуть, в нього і сестра така…

В цей момент від адміністративної будівлі почувся крик Бориска, який в компанії якогось чоловіка інтелігентного виду гукав нас до себе. Ми попрямували до нього, а Митя, деякий час продовжуючи викрикувати свої погрози нам вслід, залишився на дорозі.