Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Я щас йду обі́дать, там, в главном зданії. Вам отдє́льно потом тоже должні́ шось дать. Ну, на вас не розщи́тували, то це буде пізніше. – поглянув у очі. - Я б тобі не сові́тував ждать обіду.

• Добре.

• Ось там, - показав рукою вдалину, - там робо́ти. Назад на дорогу – опа́сно. Там наші патру́льки. І не тільки. Ви проходили кар’єр, - його можна незамі́тно обійти справа. А дальше – прямо і прямо до города. Там побачиш. Главне, справа в тебе буде старий полігон, - не зала́зь туда. Там і болото і время тільки зря потіряєш. Побачиш полігон – приймай лівіше. Фо́ри в тебе часа два-три. Я й потом жопу рвать, шукать тебе не буду. Так, скажу хлопцям проїхаться до го́рода й назад, чисто формально. Та як попадешся…

Я кивнув у відповідь, розуміючи, що іншої нагоди втекти в мене більше не буде.

• Да, і учти, ти можеш попастися не тільки нам, чи Скирді. Скирда, кстаті, скоріш за все узнає про тебе завтра. Коро́че, - обходь все і всіх і нікому не попадайся на глаза. Даже дружбанам, з якими приїхав. Даже мені, після того, як я щас розвернусь і піду в контору. Ясно?

• Ясно. І… дякую.

Майборода махнув рукою і без зайвих сентиментів швидким кроком направився назад до адміністративної будівлі.

19

Я провів поглядом начальника «спеців», доки його постать не зникла за рогом будівлі. Одночасно в голові пронісся стрімкий вир думок, а коліна охопило відчуття легкого тремтіння. Це було раптове збудження, викликане передчуттям дороги. Зорієнтувавшись, я вирішив ще далі пройти у напрямку, яким ми йшли з Майбородою, з тим щоб скориставшись природнім схилом обігнути будівлю контори з правого боку без ризику бути побаченим з її вікон. Перші кроки давались з острахом бути зупиненим. Я кілька разів боязко оглядався, але нічого підозрілого не помітив. Далі, частково спустившись у вибалку і будучи повністю закритим від адміністративної будівлі, я ще раз уважно визирнув і переконався у відсутності переслідування.

Балка, в якій я заховався, була досить глибокою, мала звивистий характер і тягнулась мабуть не один кілометр. Тому, щоб не збитися з шляху і не робити зайвих рухів, я відмовився спускатися до самого її низу і вирішив переміщуватись вздовж схилу, зважаючи на те, що він був відносно пологим. До того, ж так я міг контролювати територію контори, періодично виглядаючи зі свого прикриття. Переконавшись, що мене ніхто не зупиняє, я перевів подих і швидко попрямував вибалкою в напрямку кар’єру з самоскидами так, щоб не підніматись нагору повністю і виключити можливість бути поміченим з будинку та з прилеглої до нього території ліворуч від себе. Але пересування вздовж схилу виявилося дуже складним; ноги повсякчас ковзали вниз, ризикуючи вивихом гомілковостопного суглобу. До того ж дорога в обхід виявилась довгою і покрученою. Також я відчував слабкість і легке запаморочення, оскільки другий день нічого не їв та знаходився в не найкращій фізичній формі.

Можливо за останні дні в мене розвинулося відчуття параної, та доки я не поминув прилеглу до адміністративної будівлі територію мене не полишало відчуття, що за мною хтось стежить. Мені постійно надокучала думка, що начальник «спеців» затіяв якусь жорстоку гру зі мною, що ось-ось його бійці влаштують справжнє сафарі, нехай я лише увірую в свою примарну свободу. «Аж надто все просто, - думав я. – Звісно, в словах Майбороди була своя логіка, а сам він видався досить щирим, але ж…». І найголовніше «але» полягало в тому, що він не мав жодного зиску з моєї втечі. Більше того, Майборода ризикував тим, що у випадку мого повторного затримання наша розмова може набути розголосу. «То чому ж він так вчинив? – не вгавав мій розум. – Невже причина в сумлінні; в якихось моральних принципах, які поряд з кривавими розправами, вчинюваними з почуття обов’язку, дозволяють проявляти людяність у випадках, які прямо не регламентовані посадовими інструкціями?». Як би там не було, я не міг цього знати наперед і мусив використовувати одержаний шанс навіть якщо б він виявився лише провокацією. І я біг. Інколи я зупинявся, оглядався навкруги, ледь піднімався на пагорб, щоб здаля кинути око на адміністративну будівлю та переконатися у відсутності переслідувачів і тимчасово заспокоївшись біг далі.

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!