Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Коли вся контора з прилеглими до неї спорудами, обладнанням і великотонажною технікою залишилися на значній віддалі, мені смуга за смугою стали відкриватися пласти величного кар’єру, який я вже споглядав раніше. Як і научав мене Майборода, я пішов праворуч від нього, де не було жодних доріг. Почуття тривоги поступово зникало і рухаючись в обраному напрямку я не поминав можливості задивлятись та зачудовуватись розміром і величчю цього штучного утворення. Кам’яниста, з червонуватим відтінком місцевість створювала враження чогось неймовірного, якоїсь позаземної колонії, подібну якій у дитинстві я бачив в одному фантастичному фільмі з Деннісом Квейдом в головній ролі. Вирва, мала форму майже ідеального конуса, що своєю вершиною заглиблювався вниз. Але цей конус мав низку уступів, що своїми східцями ніби ділили заглиблення на певні рівні. Не дивлячись на неймовірні глибини вирви, що відкрилися моєму зору, її найнижчої точки з свого положення я так і не побачив. Проте звідкись звідти продовжували повільно підніматися великогабаритні самоскиди, кузови яких були наповнені гірською породою. І такі ж самоскиди, але порожні, так само по спіральним уступам спускалися до низу.

Більше того, в повітрі над кар’єром, десь на моєму рівні та навіть глибше, висіли нерухомі смужки білуватої пелени, що створювало враження якихось власних для цієї місцевості перистих хмар. «Яка глибина цієї ями, - думав я, - сотні метрів, кілометри?..».

Я рухався швидкою ходою доки якесь несподіване відчуття тривоги не змусило мене зупинитись. Я обернувся, проте ніякої небезпеки позаду себе не виявив. Раптом за якихось два десятки метрів від мене з непоміченого мною раніше заглиблення праворуч винирнула кудлата голова Миті. Вона деякий час розкачувалась з боку-в-бік в такт ходи, аж раптом стала підніматись вгору, відкриваючи для огляду весь тулуб місцевого юродивого. Не було жодних сумнівів, що він мене бачить і що прямує саме до мене.

Не передбачаючи нічого хорошого з цієї зустрічі я швидко побіг далі вздовж спуску в кар’єр, але Митя, в свою чергу, теж прискорився і вже не було жодних сумнівів, що він взявся мене переслідувати. «Цікаво, чи повідомив він ще когось про мою втечу?» - майнуло в мене в голові.

Раптом попереду я побачив верхній край кузову здоровенного БелАЗу. Безумовно, авто рухалося в мій бік і лише тоді я звернув увагу, що біжу утрамбованою колесами дорогою. Очевидно, що цим шляхом рухалася спецтехніка кар’єру і я лише якимсь дивом досі не натрапив на неї. Я вагався лише коротку мить: тікати праворуч не мало сенсу, адже тепер там простягалась досить широка площина рівнинної місцевості, де б мене міг побачити не лише водій великогабаритного самоскида, а й будь-хто інший. Швидко оглянувши бездонну пащу кар’єру та переконавшись, що найближча працююча техніка знаходиться далеко, я спрямував свій рух прямо до нього.

Схил здавався не дуже стрімким, щоб мати можливість уповільнити рух вниз. Проте ноги дуже швидко майже до колін поринули в якийсь попелястий ґрунт перемішаний з дрібним камінням і заковзали. Намагаючись зупинити швидкий спуск я спробував загальмувати його руками і на якусь мить рух мого тіла зупинився.

• За яйця – й на вишку! – почулося вгорі.

Я підвів погляд і побачив шалений погляд Миті. «Вистежив, падло», - подумав я, а сам, відірвавши праву руку від землі, махнув йому, немовби відганяючи від себе, одночасно усвідомлюючи марноту сподівань змусити його піти геть цим жестом.

Попередня
-= 92 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!