Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• За яйця – й на вишку! – ще лютіше проревів Митя, а я, натомість, втративши рівновагу через своє махання, знову неспішно посунувся вниз, утворюючи суцільну лавину з ґрунту й дрібного каміння.

• Йди геть, - крикнув я йому, перш ніж побачив, як Митя зняв з плеча гвинтівку і націлюючи її на мене зробив крок за мною в кар’єр.

Дуже швидко він сам опинився у некерованому вирі спуску. Проте замість того, щоб намагатись зупинити цей рух, Митя почав борсатися ногами, виставивши свою гвинтівку високо над головою на витягнутих руках. В якусь мить я опинився по саме підборіддя в землі і відчуваючи найгірше швидким поштовхом вивільнив руки і спрямував своє тіло головою до низу. Тепер я вже не зважав на одяг і чистоту тіла, а хотів чимшвидше дістатися до нижнього уступу. Як на зло, мої ноги глибоко застрягли і мені ніяк не вдавалось їх швидко звільнити. Та зненацька я відчув, що стрімко рухаюсь вниз, але не сам по собі, а разом з масивним пластом породи, яким на той момент я був засипаний вище поясу. Поглянувши вгору, я встигнув побачити перелякані очі Миті і в наступний момент мене з головою накрило зсувом.

Мене стрімко понесло вниз і я на мить відчув вивільнення рук і ніг, проте ніяк не міг цим скористатися; не міг керувати цим рухом, не міг нічого вдіяти задля того, щоб опинитися на поверхні. Я відчайдушно борсався, проте все здавалося марним. Переляк, виплеснутий в мозок, блокував всі інші відчуття болю чи дискомфорту, а час неймовірно розтягнувся перетворивши секунди на вічність.

І несподівано все зупинилось. Продовжуючи хаотичні рухи рук та ніг я усвідомив, що в статичному просторі вони стали більш дієвими і результативними. За якусь мить я вже був на поверхні і спазматично робив перші вдихи повітря відхаркуючи все те, що попало в дихальні шляхи. Я не міг зорієнтуватися, де я знаходжусь та чи існує для мене якась небезпека, оскільки мої очі були запорошені і я нічого не бачив. Будь-який рух очними яблуками викликав ріжучий біль, хоча навіть коли я намагався залишити їх у спокої біль також нікуди не зникав. Кліпання очима чергувалося з майже спазматичним стисканнями повік якнайсильніше. Я обхопив руками своє обличчя не маючи можливості якось зарадити своєму становищу. Здається в розпачі я навіть почав скиглити, хоча в той момент я практично не керував своїми діями.

Важко сказати, скільки часу минуло перш ніж крізь пекучий біль я зміг дивитись спочатку одним, а потім і іншим оком. Під повіками залишалося ще багато бруду, який постійно вимивався сльозами. Прочистивши горло і ніс, що зрештою так і не змогло позбавити від відчуття піску на зубах, я глибоко вдихнув і лише по тому збагнув, що залишився сам.

Я підвівся, озирнувся довкола і побачив, що знаходжусь на одному з виступів кар’єру. Поруч, за якихось десять метрів від мене, знаходилась дорога, яка обвивала його до самого низу. З протилежного боку височіла свіжа купа вигорнутого зсувом ґрунту. Цей насип був дуже сипучим, а його поверхня здавалася надто нестійкою. То тут то там від самої гори до низу котилися невеличкі грудочки породжуючи локальні збудження осипу по всій купі. Не було й мови про те, щоб повертатися нагору цим самим шляхом.

Але, крім цього, ніде не було видно Миті. Оскільки востаннє я бачив його метрів за десять позаду себе, я відразу зрозумів, що він залишився під товщею цієї лавини. З огляду на той час, що минув з моменту зсуву, та кількість осипу, було очевидним, що він загинув. І не зважаючи на те, що саме через нього я опинився в цьому положенні і сам ледь не розпрощався з життям, в той момент я не відчував до нього нічого, окрім жалю. Це була ще одна смерть в Індастрізі, прямо пов’язана зі мною і цього з мене було більше ніж досить.

Попередня
-= 93 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!