Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Також я мав визначитись з напрямом руху. Отримавши внутрішнє заспокоєння я вирішив відкоригувати свій маршрут повернувши ліворуч від покинутого кар’єру. Скоріше за все я схибив, ще тоді, коли вважав дугу навколо вирви пройденою і таким чином відхилився від потрібного напрямку в праву сторону. Але тепер це мене не страшило і не вганяло у розпач.

З легкістю закинувши на плече гвинтівку, яка тепер виглядала як справжня зброя, я попрямував далі з новими силами та з надією ще до темна залишити ці кам’яні пагорби. І на мій подив місцевість поступово починала змінюватись. Спочатку стала з’являтися яка-не-яка рослинність, а потім почався схил і я нарешті зміг побачити дерева далеко на обрії. Це більше нагадувало ліс ніж передмістя, проте я був радий будь-яким змінам. До того ж, простір, що відкривався, дозволяв ще здаля бачити небезпеку у випадку її настання. Крім іншого, промайнула думка: «а навіщо мені йти в Індастріз, якщо я волію його залишити?».

Через деякий час я вже брів осінніми луками і їх м’яка поверхня тішила мої натруджені ноги. Я знову потребував відпочинку, але ще більше, більше навіть від потреби у їжі, я хотів пити. В роті все було пересушеним і подразненим рештками ґрунту. Інтуїтивно поміж пожухлої трави я вишукував будь-яке джерело води, однак земля залишалась сухою. Я зупинився і озирнувся увсебіч: ніде не було ознак хоч якихось водоймищ. Натомість лу́ки попереду ледь помітно знижувались і я був впевнений, що зможу віднайти там хоча б якийсь струмок. Ще раз намагаючись роздивитись місцевість у себе на шляху мені несподівано привиділись обриси танкової башти з гарматою. Спочатку я сприйняв це як гру втомленої уяви, та чим далі я просувався, тим більше переконувався, що не помиляюся. Більше того по якомусь часі я чітко розрізняв на фоні дерев три фігури танків з пласкими округлими баштами, колеса яких майже цілком були занурені в ґрунт.

«Оце мабуть і є полігон, який мені радив обходити Майборода», - майнуло в голові. Але принаймні, тепер я мав орієнтир, бо ж начальник «спеців» наставляв, що напрямок до міста пролягає ліворуч від цього міста. А ще я згадав, що він обмовився про болото, яке десь тут має бути. Отже, має бути і вода.

Прямуючи далі я підійшов до невеликого штучного валу, вздовж якого було насипано багато досить свіжих гільз пляшкової форми. Ковзнувши по них ногою я побачив, що глибше знаходяться набагато старіші поклади, декотрі з яких були проіржавлені майже наскрізь. Очевидно, що в цьому місці здійснювались вправи зі стрільби.

Я переступив через цей вал і попрямував в напрямку танків, поступово відчуваючи вогкість під ногами. Очі го́лодно нишпорили між травою, а ноги все частіше спотикались об купини, які все більше визирали на шляху. Зрештою я почав зневірюватись в можливості відшукати воду. Це відчуття поглиблювалось тим, що день добігав кінця і на луки опустились перші сутінки. Щоб трішки перепочити я опустився на коліна і вмить відчув вологість в місцях їх дотику з землею. Я підвівся і побачив два округлих заглиблення, через які ледь просочувалась вода. Не втрачаючи часу я скинув гвинтівку і почав руками розгрібати землю, розширюючи і поглиблюючи утворені отвори. Вода не змусила довго на себе чекати, але була надто брудною, щоб її пити. Я не знав, як і чим її відфільтрувати; на думку спало використати щось з свого одягу, проте його мені й так бракувало, а зустрічати осінню ніч ще й в мокрих речах мені не хотілось зовсім.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!