знайди книгу для душі...
— Матусю, я піду жати пшеницю!
Подивилася старенька в один бік, подивилася в другий — нікого немає. А голос знову промовляє:
— Матусю, дозволь жати пшеницю мені!
— Хто тут? Хто це балакає?
А горщик скок із полиці — і до бабусі:
— Це я, матусю, я!
Старенька подивилася на горщик, усміхнулась та й каже:
— От малий бешкетник! Як же ти жатимеш пшеницю?
— А ось побачиш! Дозволь, матусю, я швиденько впораюся!
І горщик, підскакуючи, викотився з хати.
Підкотившись до двору сільського старости, горщик гукнув:
— Агов, старосто! Найми жати пшеницю!
Староста примружив очі й засміявся:
— Жати пшеницю? Та тебе від землі не видно!
— А ти все ж таки найми! — не відступався горщик.
— Куди тобі! Котися своєю дорогою!
— А я кажу — найми! Де те поле з пшеницею?
Староста знов сміється:
— Ти диви — хоч і малий, а завзятий! Ну гаразд. У мене півсотні бігхів пшениці. Йди в поле й берися до роботи. Покажи, на що здатен.
Горщик покотився в поле, а за якусь хвилину прикотився назад.
Дивиться староста — пшениця вся вижата і в снопи зв'язана, а снопи складені на току.
Староста вражено вигукнув:
— Оце так! Я думав, роботи стане кільком наймитам на тиждень! А тут не встиг оком змигнути — пшениця вже на току!
Почухав він потилицю та й каже до горщика:
— А ходи-но, друже, сюди. Треба ж якось розрахуватися з тобою за роботу.
Горщик крутнувся на місці й мовить:
— Я не кваплюся. Обмолотиш пшеницю, тоді й розрахуєшся. Даси мені горщик зерна.
Скупий староста дуже зрадів, що платити доведеться так мало. Майже задурно вижав горщик поле! Хіба ж то плата — горщик пшениці за таку роботу!
Проте не був би він староста, якби не заходився торгуватися.
— Як?! Аж горщик пшениці за те, що вижав одне-однісіньке поле? Та гаразд уже, хай буде по-твоєму. Приходь після обмолоту, дам тобі горщик пшениці.
Горщик покотився додому.
Обмолотив староста пшеницю, провіяв і в комору зсипав. Чекає, коли горщик прийде по зерно. А той не загаявся — вже й котиться. Прикотився та й каже:
— Старосто, старосто, сип у мене пшеницю!
Заходився староста насипати у горщик пшеницю. Сипле, сипле, а по вінця ніяк не насипле. Підсипав іще, дивиться, — а зерна знов тільки на денці. Взяв староста більший совок і став швидше черпати пшеницю з комори. Минає година, друга, у старости вже й чуб упрів, а горщик усе одно майже порожній.
Довелося старості вишкребти всю пшеницю із засіків, поки він насипав горщика по вінця.
Засапався староста, упрів. Від жадібності й злості обличчя в нього аж перекривилося. Такий невеличкий горщик, а вся пшениця в нього влізла!
«Щось, видно, тут не чисто», — подумав староста. Жаль йому розлучатися з своєю пшеничкою, ой жаль! Але він мовчав, рота не розтуляв. Та й що тут казати? Адже сам обіцяв заплатити горщик зерна.
Тим часом повз старостин двір проїздив селянин. Горщик гукнув до нього:
— Гей, земляче, підвези-но мене додому! А то важко стало мені котитися. Я заплачу тобі пшеницею.
Селянин підсадив горщика на віз та й поїхав. А коли приїхав до хати старенької, горщик закричав:
— Матусю, відчиняй! Я привіз пшеницю!
Відчинила старенька двері: перед нею стоїть горщик, з горою насипаний пшеницею. Не встигла вона розтулити рота, коли бачить: в усіх глечиках, у горщиках, у комірчині й навіть у дворі — скрізь повно-повнісінько пшениці.
Заходилася бабуся обід варити. Та от біда — ненароком обпекла собі руку. Побачив це горщик та й каже:
— Годі тобі, матусю, самій хазяйнувати. Пора й відпочити. Ось піду я шукати собі наречену. Одружуся, і невістка помагатиме тобі.
Вирушив горщик шукати собі наречену. Котиться по дорозі, підскакує. Коли бачить — сидять край дороги люди, відпочивають. «Мабуть, з весілля повертаються», — подумав горщик.
Тут наречений відійшов убік і став чогось шукати. Горщик підкотився ближче й наповнився по вінця холодною чистою водою. Побачив горщика наречений — і враз до нього. Та тільки-но хлопець схопив його, горщик прилип йому до рук. Хоч як намагався наречений відірвати горщика — все було марно.
— Дай, що попрошу, тоді й відпущу! — каже горщик. — Дай, що попрошу, тоді й відпущу!
Наречений, злякавшись, був ладен на все.
— Чого тобі треба? Кажи!
— Віддай наречену!
Наречений злякався ще дужче.
— Гаразд, — каже, — бери наречену, тільки мене відпусти.
Забрав горщик наречену й покотився додому. Підкотився до свого двору й гукає:
— Матусю, відчиняй! Твій горщик наречену привів!