Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Індійські народні казки - Панчатантра

Вражений крокодил розтулив пащу й буркнув:

— Ото халепа! Як же це я так схибив? А я вже був певен, що матиму на сніданок шакаленя!

Шакаленя відбігло від берега на безпечну відстань і глузливо загукало:

— Ех ти, дурний крокодиле! Що, поснідав мною? Але не сподівайся, вдруге я тобі в пащу вже не попаду!

— Ах ти ж, мале бісеня! Ти ще й насміхаєшся! — не на жарт розгнівався крокодил. — Начувайся — я ще зловлю тебе, нікуди від мене не дінешся!

Наступного дня шакаленя знову прийшло до річки, проте цього разу воно вже знало, що крокодил ховається десь поблизу й чатує на нього.

Шакаленя почало ходити понад берегом і примовляти, мовби само до себе:

— Диво, та й годі! Досі, скільки я не приходило сюди, завжди з-під води витикалися краби, а сьогодні жодного немає! Піду-но я, мабуть, краще в ліс, бо тут, видно, нічим не поживлюся.

Крокодил злякався, що шакаленя справді піде в ліс, а він залишиться без смачного сніданку. Отож він вистромив з води кінчик носа: мовляв, шакаленя подумає, що це краб, і почне ловити його.

Але шакаленя відразу зметикувало, що до чого, відбігло подалі й загукало:

— Бувай, дурноверхий крокодиле! Щось мені перехотілося рибки чи крабів! Піду пошукаю поживи де-інде!

Крокодил спересердя аж зубами клацнув, та нічого не вдієш — доведеться чекати наступного дня.

Цього разу крокодил заховався біля самісінького берега, щоб схопити шакаленя, тільки-но воно підійде до берега.

Але звіреня, навчене вчорашнім, зупинилося віддалік і знову заговорило, мовби само до себе:

— Що ж це воно таке? Дивина, та й годі, з цими крабами! Раніше, бувало, завжди повзали біля берега та пускали бульбашки, а сьогодні хоч би тобі де одна бульбашка!

«Отепер ти вже будеш моє! — зловтішно подумав крокодил. — Я напускаю стільки бульбашок, що ти повіриш, ніби тут аж кишить крабів, і кинешся їх ловити. Отут я тебе і впіймаю!»

І крокодил став пускати бульбашки, та так ревно, аж вода довкола закипіла. А шакаленя, звичайно, відразу збагнуло, що це значить. Воно відбігло трохи й весело засміялося:

— Прощавай, шановний крокодиле! Доведеться тобі й сьогодні лягати спати голодному! Тож бувай!

Крокодил, не витримавши, вистромив з води свою зубату пащу й люто заревів:

— Все одно не минути тобі моїх зубів! Отоді вже я з тебе посміюся, отоді вже я все пригадаю тобі! Я відкушу тобі голову!

«Ай справді, — подумало шакаленя, — коли я щодня ходитиму сюди, він таки спіймає мене і з'їсть. Піду-но краще в джунглі, тим більше, що вже достигли лісові плоди; поласую ними».

Так шакаленя і зробило — почало щодня ходити в ліс.

Крокодил чекав-чекав шакаленя, підстерігав його, підстерігав, та воно не з'являлося. І тоді крокодил вирішив спіймати його на суші.

Якось удосвіта приповз крокодил до величезної смокви. Земля під нею була всипана запашними, спілими ягодами. Крокодил зібрав їх на купу, а сам сховався за нею.

Чекати довелося недовго: незабаром на стежку вибігло шакаленя. Воно ще здалеку помітило велику купу смоков, які манили до себе, але водночас і здивувалося: хто ж це так ретельно зібрав і склав їх на купу? Чи не крокодил часом?

Щоб перевірити свій здогад, шакаленя вигукнуло:

— І звідки тут взялося стільки смоков? Мабуть, вони гнилі, і їх не можна їсти. Спілі смокви, коли падають на землю, то котяться в різні боки. А ці лежать купою, нікуди не котяться. Їх і їсти небезпечно — чого доброго, ще отруїшся!

«Зроблю-но я так, щоб смокви покотилися в різні боки, — подумав крокодил. — Отоді вже поласую клятим шакаленям!»

Крокодил ворухнув пащею купу, і смокви покотилися в різні боки. Шакаленя миттю відбігло на безпечну відстань і гукнуло:

— Спасибі тобі, крокодиле, що ти анітрохи не розумнішаєш! Посидь голодний і сьогодні, тобі не первина!

І шакаленя побігло своєю дорогою.

Наступного дня крокодил, якому кортіло помститися шакаленяті, приповз до нори, де жив його найзапекліший ворог. Нора була під корінням могутнього дерева, глибока й простора. Крокодил заліз у нору, але в ній нікого не було — шакаленя, певно, ще не повернулося з полювання.

«Нічого, — подумав крокодил, — поспішати мені немає куди, почекаю. Тепер шакаленя нікуди від мене не дінеться. Рано чи пізно, а додому воно таки прийде!»

Чекати довелося недовго: шакаленя, сите й веселе, поверталося додому, мугикаючи якусь пісеньку — йому пощастило знайти цілий кетяг запашних і смачних бананів. Воно підійшло до своєї нори — коли зненацька помітило якісь дивні сліди. Таких йому в джунглях бачити ще не доводилось.

«Чиї це сліди? Чи не заліз часом у мою нору якийсь невідомий звір?» — подумало шакаленя й вирішило перевірити свою підозру.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Герміона 17.09.2020

Прикольна казка


Додати коментар