Слава ЗСУ!

— На землі ми звірів ніколи не переможемо, — сказав орел. — Загинемо всі, та й край. Треба напасти на них із неба.

Так птахи й зробили. Яструб каменем кинувся на лева й виклював йому очі. Інші птахи гострими дзьобами та міцними кігтями повбивали інших звірів. Коли птахи святкували перемогу, кажани сказали:

— Шановні птахи, хіба ж вам не ясно, що ми з вашого роду?! Що правда, ми не кладемо яєць і вигодовуємо дітей молоком, як звірі, проте літаємо так само, як і ви.

Захоплені перемогою, птахи прийняли кажанів у свою сім'ю.

Довго ще воювали між собою звірі та птахи, поки нарешті уклали мир. Домовились, що в небі царюватиме яструб, а на землі — лев.

Зібралися звірі та птахи на велике свято й заходилися співати й танцювати.

Закортіло й кажанам повеселитися. Підлетіли вони до звірів, але ті загукали:

— Та ви ж не звірі, а птахи! От і йдіть до своїх!

Злякалися кажани й поховалися у листі. Цілий день сиділи вони в схованці й вилетіли аж уночі, коли звірі та птахи поснули.

Кажуть, кажани тому й не з'являються вдень, що бояться і звірів, і птахів.

ЯК ПАПУГИ КУПЦЯ ОШУКАЛИ

Якось один купець привіз собі з чужих країн папугу. Довго жив папуга в господаря, вже й старіти почав.

Одного разу купець зібрався в далекі краї — торгувати. Перед від'їздом скликав він своїх родичів і мовив:

— Я їду далеко. Кажіть: що кому привезти з далеких країн?

Кожне замовляло собі подарунок, а купець обіцяв усе привезти. Потім попрощався з сім'єю, та згадав іще про папугу. Підійшов до клітки й питає:

— А тобі що привезти?

— Мені, пане господарю, нічого не треба, — відповідає папуга. — І все ж таки є в мене до тебе прохання. Якщо пообіцяєш виконати його, скажу яке.

— Що ж то за прохання? — спитав купець, — Я зроблю все, що в моїх силах, аби виконати його.

Тоді папуга й каже:

— В одній із країн, у Бенгалії, біля базару, є знамените поле. На тім полі росте розлоге дерево, а на дереві живе багато папуг. Ось я й прошу тебе: знайди те дерево й перекажи папугам моє вітання. І ще додай: «Мій папуга, що сидить у клітці, просить вам передати, що ви, мовляв, літаєте собі в лісах і садах, а про тих, хто в неволі, й не думаєте. Черстві у вас душі! Якщо ви не поможете їм, то вони так і згинуть у клітках!..» Добре запам'ятай, що папуги на дереві скажуть, і перекажеш мені слово в слово їхню відповідь. Оце і все моє прохання.

— Гаразд, я зроблю, як ти просиш, — відповів купець і вирушив у дорогу.

Коли купець приїхав до Бенгалії, він знайшов те поле, про яке йому розповідав папуга. Дивиться — серед поля і справді росте розлоге дерево, а на гіллі — тьма-тьмуща папуг.

— Агов, папуги! — гукнув купець. — Один ваш брат, що сидить у мене в клітці, шле вам вітання!

А тоді переказав усе, про що просив папуга. Та не встиг він мовити останнє слово, як усі до одного папуги попадали мертві на землю.

Купець від подиву аж рота роззявив. «От напасть, — думає. — Видко, це все друзі мого папуги. Як почули, що мій переказує їм вітання, то від розчулення й жалю попадали мертві».

Постояв купець над мертвими папугами, постояв та й вирушив, знічений, на батьківщину.

Як повернувся додому, то кожне з його рідні дістало подарунок. Купець усім привіз те, хто що просив.

Тільки папузі не привіз купець відповіді на його вітання. Мовчав, бо боявся засмутити його звісткою про смерть друзів.

Тоді папуга сам озвався:

— Господарю, чи ж переказав ти моє вітання папугам у Бенгалії? Чого ти мовчиш?

— Вітання твоє я переказав — мовив купець, — але відповіді не одержав.

Папуга дуже засмутився. А далі й питає:

— То хоч розкажи, що бачив на полі в Бенгалії.

Купцеві хоч-не-хоч довелося розповісти все, як було.

— Прийшов я на те поле, про яке ти казав. І дерево розлоге знайшов. А на ньому — тьма-тьмуща папуг. Та тільки-но я передав їм твоє вітання, як вони всі до одного попадали з дерева на землю мертві. Того я й не маю чого тобі переказати.

Не встиг він промовити ці слова, як папуга в клітці закинув голівку назад і впав, сердешний, мертвий.

Купцеві стало дуже шкода папуги. «І навіщо я розповів йому про смерть друзів?» — подумав він.

Та що вже поробиш?.. Узяв він папугу за лапку та й викинув геть у вікно.

А папузі тільки того й треба було. Пурх! — і полетів собі на волю.

Аж тепер купець збагнув, що дикі папуги попадали з дерева на землю не мертві. Вони лиш прикинулися мертвими, щоб навчити папугу в клітці, як вирватись на волю.