Слава ЗСУ!

— А на роботу до вас можна влаштуватися? — пожартував чоловік. — Дякую. Ви мені дуже допомогли.

— Завжди раді. Щасливої подорожі. — Деб поклала слухавку й повернулася до екрана, щоби завершити замовлення на рейс. Записавши до комп’ютера дані паспорта Роберта Ленґдона, вона вже збиралася перейти до наступної операції, як раптом на екрані заблимало червоне віконце тривоги. Деб прочитала повідомлення, і її очі розширилися.

Це, напевне, якась помилка.

Вона спробувала ще раз внести дані паспорта Ленґдона. Але попередження заблимало знов. Таке попередження засвітилося б на екрані будь-якого комп’ютера будь-якої авіакомпанії у світі, якби Ленґдон спробував замовити квиток на рейс.

Деб довго сиділа, спантеличено свердлячи поглядом екран. Вона знала, що фірма «НетДжетс» украй серйозно ставилася до забезпечення конфіденційності своїх клієнтів, але цей сигнал тривоги мав пріоритет перед усіма правилами й розпорядженнями.

І Деб Кієр негайно зв’язалася з керівництвом.

* * *

Агент Брюдер вимкнув телефон і загнав своїх людей до мікроавтобусів.

— Ленґдон не стоїть на місці, — заявив Брюдер. — Він замовив приватний літак до Женеви. Виліт менш ніж за годину з аеропорту Лукка, що за п’ятдесят миль на захід. Якщо ми виїдемо негайно, то зможемо дістатися туди ще до того, як злетить його літак.

* * *

А орендований седан «фіат», вирушивши з п’яца дель Дуо- мо, уже мчав на північ по віа дей Панцані до Санта-Марія Новелла — залізничного вокзалу Флоренції.

На задньому кріслі низько пригнулись Ленґдон із Сієнною, а лікар Ферріс сидів попереду поряд із водієм. Замовити рейс у фірмі «НетДжетс» запропонувала Сієнна. Якщо поталанить, це дасть змогу збити переслідувачів із пантелику, а вони втрьох зможуть безпечно проскочити крізь залізничний вокзал Флоренції, який інакше був би переповнений поліцейськими. На щастя, до Венеції лише дві години їхати потягом і для внутрішніх поїздок залізницею паспорт не потрібен.

Ленґдон поглянув на Сієнну, яка занепокоєно придивлялася до лікаря Ферріса. Чоловік страждав від сильного болю, йому важко дихалося, наче кожен віддих був вкрай болючим.

«Сподіваюсь, вона не помилилася стосовно його захворювання», — подумав він, дивлячись на шкірний висип і уявляючи, скільки мікробів та вірусів мандрують у тісному салоні авта. У лікаря Ферріса навіть пальці набрякли й почервоніли. Ленґдон викинув тривогу з голови й дивився у вікно.

Під’їжджаючи до вокзалу, вони проминули «Гранд-готель Бальоні», де часто проводилися мистецькі конференції, у яких Ленґдон брав участь щороку. Поглянувши на готель, професор збагнув, що невдовзі зробить те, чого досі ніколи не робив.

«Я покидаю Флоренцію, не побувавши біля «Давида»». Мовчки попросивши пробачення в Мікеланджело, Ленґдон повернув свій погляд до станції, яка лежала попереду, а свої думки — до Венеції.

розділ 61

Ленґдон вирушає до Женеви?»

Доктор Елізабет Сінскі почувалася зле, запаморочення посилювалося, бо її гойдало на задньому кріслі мікроавтобуса, який, вирвавшись із Флоренції, мчав тепер до приватного летовища на околиці міста.

«А до чого тут Женева? Це якесь безглуздя», — подумала доктор Сінскі.

Єдиною важливою обставиною було те, що в Женеві розташовувалася штаб-квартира Всесвітньої організації охорони здоров’я. «Невже Ленґдон зібрався мене там шукати?» Це також не мало сенсу, бо він, безперечно, знав, що Елізабет (лнскі перебуває у Флоренції.

Раптом її вразила інша думка.

«О Господи… Невже Цобріст спрямував удар на Женеву?»

Цобріст був людиною, схильною до символізму, і намір інищити штаб-квартиру ВООЗ мав — треба визнати — пев- пу елегантність, зважаючи на тривалу боротьбу науковця:і цією організацією. Але якщо схиблений генетик вибрав Женеву як майбутнє вогнище поширення чуми, то це невдалий вибір. Порівняно з іншими великими містами Женева була географічно ізольована, до того ж о цій порі року там було ще вельми холодно. Більшість епідемій чуми спалахували в перенаселених теплих середовищах. Женева розташовувалася на висоті понад тисяча футів над рівнем моря, тому була малопридатним місцем для розпалювання епідемії. «Хоч яку б сильну ненависть не відчував до мене Цобріст».

Отже, питання залишалося нерозв’язаним. Чому Ленґдон вирішив податися до Женеви? Химерний вибір американським професором пункту призначення став іще одним рядком у списку його непоясненних вчинків, які почалися вчора ввечері. І, попри зусилля, Сінскі не знаходила для цих вчинків хоч якихось раціональних пояснень.