Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Опанувавши себе, він приготувався повернутися до Ленґ- дона і Сієнни.

«Мій останній виступ», — подумав він.

І перед тим як вийти з туалету, витяг із телефону батарейку, щоб ним не можна було скористатися.


***


«Якийсь він блідий», — подумала Сієнна, коли чоловік із висипом повернувся з туалету і, болісно зітхнувши, сів на місце.

— Усе гаразд? — спитала вона, щиро стривожившись.

Він кивнув.

— Так, усе гаразд. Дякую.

Вочевидь, збагнувши, що це була вся інформація, якою він збирався поділитися, Сієнна змінила тактику.

— Мені знову потрібен ваш телефон, — сказала вона, — якщо ви не заперечуєте, я хочу дізнатися більше про отого дожа. Може, ми знайдемо відповіді на деякі запитання, перш ніж доберемося до базиліки Сан-Марко.

Та нема проблем, — відповів чоловік, витягуючи телефон із кишені й дивлячись на його екран. — От чорт! Під час розмови сіла батарейка. Схоже, він не працює. — Чоловік поглянув на годинника. — Невдовзі будемо у Венеції. Треба ще трохи почекати.


* *


А за п’ять миль від узбережжя Італії, на борту яхти «Менда- ціум», координатор Нолтон мовчки дивився на Начальника, що крокував периметром тісної кабінки, наче звір у клітці. Схоже, після телефонного дзвінка коліщата в голові Начальника завертілися, і Нолтон чудово знав, що поки бос думає, краще сидіти тихенько.

Нарешті засмаглий чоловік заговорив, і Нолтон давно не чув, щоби його голос був таким напруженим.

— Ми не маємо вибору. Нам слід показати це відео доктору Елізабет Сінскі.

Нолтон закляк, не бажаючи виявляти свій подив. «Отій срібноволосій відьмі? Від якої ми ховали Цобріста цілий рік?»

— Слухаю, сер. Наскільки я розумію, мені слід знайти спосіб, як переслати їй те відео електронною поштою?

— Ні, чорт забирай! Ми не можемо ризикувати, бо це ві- део може потрапити до широкого загалу! Якщо це станеться, то почнеться масова істерія. Доктор Сінскі потрібна мені на борту цієї яхти — і якомога скоріше!

Нолтон спантеличено витріщився на боса. «Невже він зібрався доставити директорку ВООЗ на борт своєї яхти?!»

— Сер, таке порушення протоколу неминуче поставить під загрозу наш…

— Беріть і робіть, Нолтоне! НЕГАЙНО!


розділ 66


FS-2080 дивився у вікно швидкісного поїзда на віддзеркалення Роберта Ленґдона у склі. Професор і досі настійливо шукав розв’язання загадки, яку залишив Бертран Цобріст на зворотному боці посмертної маски.

«Бертран, — подумав агент FS-2080. — Господи, як мені його не вистачає!»

Біль втрати ще не вгамувався. Та ніч, коли вони зустрілися, і досі згадувалася, як чарівний сон.

Чикаго. Заметіль.

Січень, шість років тому… а наче це було вчора. Піднявши комір, щоби хоч якось захиститися від сліпучого білого шаленства, я продираюся крізь снігові замети на Чудесній Милі, де гуляє вітер. Попри холоднечу, я кажу собі, що мене, ніщо не спинить на моєму шляху. Бо сьогодні я маю можливість послухати виступ великого Бертрана Цобріста… власною персоною.

Моя пам’ять зберігає геть усе, що написав цей чоловік, я тішуся з того, що маю один із п’ятисот квитків, віддрукованих заради цієї події.

Коли я заходжу до залу, заклякнувши від холоду, то паніч-, но усвідомлюю, що приміщення майже порожнє. Невже виступ скасували? Бо в місті все життя майже зупинилося через таку негоду… невже через неї Цобріст не зміг сьогодні добратися сюди?

А потім я помічаю, що він тут.

Висока елегантна постать виходить на сцену.

Він високий, такий високий… зі жвавими зеленими очима, які, здавалося, криють у своїх глибинах усі таємниці світу. Він дивиться в порожній зал… там зібралося лише з десяток його палких прибічників, і мені стає соромно через те, що зал напівпорожній.

Та це ж Бертран Цобріст!

На якусь жахливу мить у приміщенні запала тиша, і він прискіпливо вдивляється в нас із суворим виразом обличчя.

А потім абсолютно несподівано Бертран Цобріст вибухає сміхом, зблискуючи зеленими очима.

— До біса порожню аудиторію, — заявляє він. — Я зупинився в готелі поруч. Ходімо до бару!

Лунають радісні схвальні вигук, і невеличка група перебирається до бару сусіднього готелю, де ми втовплюємося до великої кабіни й замовляємо напої. Цобріст частує нас розповідями про свої дослідження, про те, як він став знаменитістю, і ділиться своїми думками про майбутнє генної інженерії. Напої ллються рікою, і розмова переходить до теми філософії трансгуманізму — нової пристрасті Берт- Iнма Цобріста.

Попередня
-= 127 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар