Слава ЗСУ!

— Ви не бачите чогось схожого на те місце, яке Цобріст зняв у своєму відео?

«Тут усе схоже», — подумав Ленґдон, вивчаючи пильним поглядом вологі стіни довкола. Він кивнув на найвіддале- ніший куточок печери, розташований праворуч, далеко від натовпу, що зібрався біля помосту з оркестром.

— Гадаю, що це десь отам.

Брюдер кивнув.

— Інтуїція підказує мені те саме.

Вони поквапилися містком, вибравши праве відгалуження, яке повело їх геть від юрми, до найвіддаленіших закутків осілого палацу.

Коли вони йшли, Ленґдон збагнув, наскільки легко заховатися тут на ніч непоміченим. Мабуть, саме так і вчинив Цобріст, щоб зняти своє відео. Ясна річ, якщо він щедро оплатив цілий тиждень безкоштовних концертів, то з таким самим успіхом і з такою самою щедрістю міг оплатити свою приватну екскурсію резервуаром, щоб печеру зачинили для відвідувачів.

«Утім, це вже не має жодного значення».

Брюдер прискорив крок, наче намагаючись поспіти за темпом симфонії, який тим часом пожвавився до послідовних низок каскадних напівтональних інтервалів.

Данте з Верґілієм спускаються до пекла.

Ленґдон уважно придивлявся до крутих, вкритих мохом стін віддалік праворуч, намагаючись сумістити їх із тим, що вони бачили на відео. На кожному розгалуженні містка вони звертали праворуч, усе віддаляючись від натовпу й прямуючи до найдальшого кутка величезної порожнини. Озирнувшись, Ленґдон був ошелешений відстанню, яку вони здолали.

Вони майже підтюпцем проскочили повз купку гостей, а в найвіддаленішій частині печери завважили, що кількість людей, які їм траплялися, поступово зійшла нанівець.

Брюдер і Ленґдон лишилися самі.

— Тут усе таке однакове, — безпорадно мовив Брюдер. — Де ж нам починати?

Ленґдон був розчарований не менше за нього. Він чудово пам’ятав відео, але ніщо довкола не кидалося в очі як знайома картина.

Ленґдон придивився до інформаційних табличок, що рясніли вздовж пішохідних містків. В одній ішлося про те, що печера мала об’єм аж двадцять один мільйон галонів. У другій розповідалося про колону нестандартної форми, яку під час будівництва резервуара поцупили із сусідньої споруди. А на третій виднівся контур старовинної гравюри, яка потьмяніла й стала невидимою, — символ заплаканого жіночого ока, яке проливало сльози за всіма рабами, що загинули під час будівництва цього резервуара.

Раптом Ленґдон, побачивши на якомусь дороговказі од- не-єдине слово, закляк.

Брюдер теж зупинився й обернувся.

— Що сталося?

Ленґдон показав на табличку.

На ній біля стрілки, що вказувала напрямок, виднілося ім’я страхітливої Горгони — сумнозвісної потвори жіночої статі.

МЕДУЗА=>

Брюдер прочитав табличку й знизав плечима.

— Ну то й що?

Серце Ленґдона закалатало.

Він знав, що Медуза — це не тільки жахлива істота зі зміями замість волосся, чий погляд міг обернути на камінь усіх, хто на неї подивиться; вона була також важливим «діячем» грецького пантеону підземних божеств… і належала до особливої категорії, відомої як хтонічні потвори.

Спустися вглиб осілого палацу…

Бо там, у темряві, хтонічний зачаївся монстр…

«Медуза вказує напрямок», — збагнув Ленґдон і кинувся бігти по містку. Професор зиґзаґами мчав у темряву, орієнтуючись на таблички з Медузою, і Брюдер ледве за ним встигав. Нарешті Ленґдон добіг до глухого кута — невеликого оглядового помосту біля підніжжя найдальшої правої стіни печери. І перед його очима постала неймовірна картина.

Із води піднімалося колосальне скульптурне зображення, вирізьблене в мармуровій брилі: то була голова Медузи зі звивистими зміями замість волосся. Її присутність тут ставала ще химернішою від того, що голова Медузи покоїлася на шиї догори дриґом.

«Перевернута, бо проклята», — здогадався Ленґдон, уявивши собі «Мапу пекла» Боттічеллі і тих перевернутих догори ногами грішників, яких художник помістив до восьмого кола пекла.

Брюдер, хапаючи ротом повітря, приєднався до Ленґдона біля перил і ошелешено витріщився на перевернуту голову Медузи.

У Ленґдона з’явилася здогадка, що цю викарбувану голову, яка слугувала тепер цоколем однієї з колон, могли запросто поцупити деінде й використати як дешевий підручний матеріал. Таке положення Медузи, безсумнівно, пояснювалося тим забобоном, що коли її перевернути, то це начебто позбавить потвору лихої сили. Та Ленґдон однаково не міг позбутися тривожних думок, які його обсіли.

Дантове «Пекло». Фінал. Центр землі. Там, де перевертається сила тяжіння.