Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно


Інферно (пекло) — це підземний світ в епічній поемі Данте Аліґ’єрі, де пекло змальовується у вигляді ретельно структурованого царства, заселеного істотами, відомими як «привиди» — безтілесні душі, застряглі між життям і смертю.



Пролог


Я — Привид.

Я тікаю крізь шумливе місто,

Продираючись крізь віковічні горе та скорботу.

Захеканий, я пробираюсь берегом ріки Арно… звертаю ліворуч на віа де Кастеллані та прямую на північ, криючись у затінку палацу Уффіці.

Та вони не відстають від мене.

Вони полюють на мене з безжальною рішучістю, і їхні кроки лунають дедалі гучніше.

Вони переслідують мене роками. їхня впертість загнала мене до підземного світу… змусила жити в чистилищі… вовтузитись натужно в підпіллі, мов підземна потвора.

Я — Привид.

Тут, на поверхні землі, я піднімаю очі, дивлячись на північ, але не можу взріти прямого шляху до порятунку… бо Апеннінські гори застують мені перше вранішнє світло.

Я проходжу поза палацом із його зубчастою вежею та годинником з однією стрілкою… прослизаю поміж ранкових торговців на п’яца ді Сан-Фіренце з їхніми хрипкими голосами та подихом, у якому відчувається запах лампре-дото та смажених оливок. Перетнувши вулицю перед палацом Барджелло, я йду найкоротшим шляхом до вежі Флорентійського абатства і впираюся в залізну браму біля підніжжя сходів.

А отут треба відкинути найменші вагання.

Я натискаю на ручку й заходжу до проходу, із якого, я певен, мені вже не буде вороття. Я підганяю свої налиті свинцем ноги вгору, вузькими сходами… піднімаюся до неба гладенькими мармуровими сходинками, вичовганими й подряпаними.

Знизу долітає відлуння голосів. Благальних голосів.

Вони вже позаду мене, вони наближаються вперто й невмолимо.

Вони не розуміють, що має статися… не розуміють, що я для них зробив!

Яка невдячна країна!

Я піднімаюся вище, і на мене тиснуть видіння… хтиві тіла, що звиваються під вогняним дощем, пожадливі душі, що плавають у фекаліях, зрадливі негідники, що застигли в крижаних лещатах сатани.

Долаючи останні сходинки, я, погойдуючись і мало не мертвий, виходжу нагору, у вологе ранкове повітря. Кидаюся до високої, із мене заввишки, стіни і вдивляюся крізь вузькі бійниці. Далеко внизу лежить благословенне місто, у якому я знайшов притулок і захист від тих, хто виштовхнув мене у вигнання.

А голоси за спиною гукають, підходячи дедалі ближче:

— Те, що ти зробив, — це божевілля!

Божевілля породжує божевілля.

— Заради всього святого, — гукають вони, — скажи, де ти його сховав?

Саме заради всього святого я вам цього не скажу.

І ось я стою, загнаний у куток, притиснувшись спиною до холодного каменю. Вони зазирають вглиб моїх зелених очей, вираз їхніх облич стає похмурим, вони вже не намагаються заманити й обдурити, вони погрожують:

— Ти ж знаєш наші методи. Ми здатні змусити тебе розповісти, де воно сховане.

Саме через це я й видерся мало не до небес, рятуючись від вас.

А внизу, запаморочливо далеко внизу піді мною, червоні черепичні дахи розпливлися передмістям, наче море вогню, освітлюючи прекрасну землю, якою колись мандрували гіганти… Джотто, Донателло, Брунеллескі, Мікеланджело, Боттічеллі.

Я трохи підсунувся — пальці ніг торкнулися краю.

— Спускайся! — кричать вони. — Ще не пізно!

О свавільні невігласи! Невже ви не здатні узріти майбутнє? Невже ви не здатні збагнути велич та красу мого витвору? І потребу в ньому?

Я з радістю зроблю цю завершальну жертву… а разом із нею знищу вашу останню надію знайти те, що ви шукаєте.

Вам ні за що не вдасться вчасно віднайти його.

А внизу, на відстані ста футів, брукований майдан манить мене, мов прекрасна дрімотна оаза. От якби мати більше часу… але час — це єдина річ, яку не здатні здобути навіть мої чималі статки.

У ці завершальні секунди я дивлюся вниз на майдан і помічаю образ, який спантеличує мене.

Я бачу твоє обличчя.

Ти вдивляєшся в мене із затінку. Твої очі сумні, однак я бачу в них благоговійну шанобливість до того, що я звершив. Ти розумієш, що я не маю вибору. Заради любові до людства я мушу захистити мій шедевр.

Він зростає навіть тепер… вичікує… нуртує під червоними, мов кров, водами лагуни, у якій не віддзеркалюються зірки.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар