Слава ЗСУ!

Ленґдон достатньо добре володів італійською, щоби зрозуміти суть написаного.

Істину можна побачити лише очима смерті.

Сієнна кивнула.

— Як дивно.

Поки вони мовчки стояли, моторошна картина перед їхніми очима поволі блякнула. «Дантове «Пекло», — подумав Ленґдон. — Воно надихає на твори зі зловісними пророцтвами аж із тисяча триста тридцятого року».

Курс лекцій, який читав Ленґдон, неодмінно містив розділ про образотворче мистецтво на тему Дантового «Пекла». Окрім славнозвісної Боттічеллієвої «Мапи пекла», була також безцінна скульптура Родена з трьома привидами із «Брами пекла», ілюстрація Страдануса із зображенням Флегія, що веслує річкою Стікс крізь занурені у воду тіла… хтиві грішники Вільяма Блейка, що крутяться в безкінечному вихорі буревію… навдивовижу еротична картина Бугро, на якій Данте й Верґілій спостерігають за двома оголеними чоловіками, що зійшлися у двобої… змучені душі Байроса, скоцюрблені під градом розпечених дробинок і краплин вогню… ексцентрична серія Сальвадора Далі з акварелей та гравюр по дереву… і велетенська колекція Доре з чорно-бі- лих гравюр, що зображали все — від схожого на тунель входу до підземного царства… до самого сатани з крилами.

І ось тепер виявилося, що поетична візія Данте надихала не лише славетних митців минулого. Вочевидь, вона надихнула ще одного індивіда — якогось схибленого типа, котрий цифровим способом підкоригував знамениту картину Боттічеллі, додавши до неї десять літер і чумного лікаря, а потім підписав її зловісною фразою про те, що істину можна побачити лише очима смерті. Потім цей художник помістив видозмінену картину в сучасний проектор, захований у химерно різьблену кістку.

Ленґдон найменшої гадки не мав, хто міг створити такий артефакт, однак просто зараз це питання здавалося другорядним порівняно з набагато бентежнішим питанням: «Якого біса я ношу цю штуку з собою?»

— * *

Поки Сієнна стояла в кухні з Ленґдоном, розмірковуючи над тим, як їй жити далі, знизу з вулиці несподівано долинуло ревіння потужного двигуна, у якому крився не один десяток кінських сил. Потім почулося вищання коліс і стукання дверцят.

Сієнна здивовано поквапилася до вікна й визирнула на вулицю.

Унизу біля її будинку різко загальмував чорний мікроавтобус без номерів. Із мікроавтобуса висипала група чоловіків, усі в чорній уніформі з круглими зеленими жетонами на лівому плечі. Стискаючи автоматичні гвинтівки, вони рухалися з рішучою професійністю військових. Не вагаючись, чотири вояки кинулися до входу в багатоквартирний будинок.

Сієнна відчула, як у неї застигла кров.

— Роберте! — крикнула вона. — Я не знаю, хто вони, але вони нас знайшли!

* * *

Унизу, на вулиці, агент Крістоф Брюдер вигукнув накази підлеглим, і ті кинулися до будинку. Брюдер був кремезний чоловік із тривалою військовою кар’єрою, яка вселила в нього почуття обов’язку й поваги до командної ієрархії. Він знав своє завдання і знав, наскільки високими є ставки.

В організації, на яку він працював, було багато відділів, але відділ Брюдера — відділ стеження й реагування — викликали лише тоді, коли ситуація набувала статусу кризової.

Коли всі його підлеглі зникли у багатоквартирному будинку, Брюдер став на чатах біля парадного входу, дістав переговірний пристрій і зв’язався з координатором операції.

— Брюдер на лінії, — сказав він. — Ми успішно вирахували Ленґдона через IP його комп’ютера. Моя група наближається до нього. Доповім, коли він буде наш.

* *

А високо над Брюдером, на даху тераси «Пенсіоне ла Фіо- рентина», Ваєнта, не вірячи своїм очам, з жахом спостерігала, як агенти вбігали до багатоквартирного будинку.

«Якого біса вони тут роблять?!»

Голубка затуркотіла — і все пішло шкереберть, вийшло ч-під контролю. Те, що починалося як звичайне завдання, перетворилося на кошмар наяву.

«Якщо спецпідрозділ тут, то для мене все скінчилося».

Ваєнта у відчаї схопила переговірний пристрій і зв’язалася з Начальником.

— Пане, — сказала вона, затинаючись. — Сюди прибув спецпідрозділ! Люди Брюдера ввірвалися до багатоквартирного будинку по той бік вулиці!

— Ваєнта почекала відповіді, але коли та надійшла, то почула на лінії лише різке клацання, а потім озвався механічний голос, який спокійно констатував: «Протокол зречення активовано».

— Ваєнта опустила телефон і поглянула на його екран — саме вчасно, щоб побачити, як той згас.

— Кров відхлинула від її обличчя, і вона ледве знайшла в собі сили усвідомити те, що відбулося. Щойно Консорціум розірвав із нею всі зв’язки.