Слава ЗСУ!

Можливо, та думка з’явилася в нього через сморід людських випорожнень, а може, через велосипедиста, що вертів ногами, напівлежачи на велосипеді, та яким би не був мотив, Ленґдон умить подумки повернувся до смердючого світу пекельних канав і голих ніг, що стирчали там з-під землі.

Раптом він повернувся до своєї попутниці.

— Сієнно, на тій «Мапі пекла», що ми бачили в тебе у квартирі, голі ноги стирчали з-під землі в десятій канаві, так? На найнижчому з рівнів восьмого кола?

Сієнна здивовано на нього поглянула: мовляв, знайшов час для таких запитань.

— Так, на самому дні.

На якусь частку секунди Ленґдон повернувся до лекції, яку читав у Відні. Він стояв на сцені. Наближаючись до тріумфального фіналу, він продемонстрував публіці гравюру Доре «Геріон» — крилату потвору з отруйним жалючим хвостом, котра жила над восьмим колом.

— Перш ніж зустрітися із сатаною, — сказав Ленґдон, і його низький голос забринів у гучномовцях, — ми мусимо пройти крізь десять канав восьмого кола, у яких зазнають покарання шахраї, тобто особи, винні в скоєнні навмисного злочину.

Ленґдон змінив слайд і показав фрагмент восьмого кола, а потім провів публіку вниз через кожну канаву, одну за одною.

Згори донизу ми маємо спокусників, яких б’ють батогами демони… підлесників, що плавають у людських екскрементах… церковників-заробітчан, наполовину закопаних у землю головою донизу, чиї ноги стирчать догори… чаклунів із головами, повернутими назад… продажних політиків у киплячій смолі… лицемірів у свинцевих мантіях… крадіїв, яких кусають змії… правників-шахра- їв, яких пожирає вогонь… сіячів розбрату, яких розрубують навпіл демони… і насамкінець брехунів, спотворених хворобами до невпізнання. — Ленґдон знову повернувся обличчям до аудиторії.

— Скоріш за все, Данте надав цю останню канаву брехунам тому, що через низку брехливих свідчень його вигнали:і улюбленої Флоренції.

— Роберте! — озвалася Сієнна.

Ленґдон сіпнувся — і повернувся до реальності.

Сієнна запитально дивилася на нього.

— У чім річ?

— Отой варіант «Мапи пекла», що ми маємо із собою в проекторі, — сказав він збуджено. — Картину змінили! — Нін витягнув із кишені проектор і струснув його настільки сильно, наскільки це дозволяв тісний простір. Кулька-активатор заторохтіла, але її звук поглинуло ревіння поліцейських сирен. — Той, хто підкоригував цю картину, змінив і порядок рівнів у восьмому колі!

Коли пристрій засвітився, Ленґдон спрямував його на пласку поверхню перед собою. З’явилася «Мапа пекла», яскраво вирізняючись у тьмяному світлі.

«Боттічеллі на стіні біотуалету», — подумав Ленґдон, відчуваючи сором. Мабуть, це було найменш пристойне місце, де коли-небудь демонструвалися твори цього мистця. Ленґдон пробігся очима по канавах, збуджено киваючи.

— Так! — вигукнув він. — Це неправильно! Остання канава восьмого кола має бути заповнена хворими людьми, а не ногами, що стирчать догори. Десятий рівень призначений для брехунів, а не для пожадливих церковників!

На обличчі Сієнни з’явився зацікавлений вираз.

— Але ж навіщо комусь треба було змінювати картину?

— Catrovacer, — прошепотів Ленґдон, роздивляючись маленькі літери, додані на кожному з рівнів. — Гадаю, що в цьому написі є розгадка.

Попри травму голови, через яку Ленґдон втратив спогади про останні дві доби, він відчував, що його пам’ять функціонує бездоганно. Заплющивши очі, він уявив перед собою два варіанти «Мапи», щоби проаналізувати розбіжності між ними. Змін, внесених у восьме коло, виявилося менше, аніж очікував Ленґдон… однак у нього з’явилося таке відчуття, наче вуаль перед його очима раптом зникла.

Усе стало зрозумілим.

Шукай — і знайдеші

— Що таке? — спитала його Сієнна.

У Ленґдона аж у роті пересохло.

— Я знаю, чому опинився у Флоренції.

— Та невже?!

— Так, і я знаю, куди мені слід іти.

Сієнна вхопила його за руку.

— Куди ж?

Ленґдон почувався так, наче вперше після того, як він прокинувся в шпиталі, його ноги торкнулися твердої землі.

— Оті десять літер… — прошепотів він. — Насправді вони вказують на конкретне місце в Старому місті. І там ми знайдемо всі відповіді.

— А де саме в Старому місті? — наполегливо спитала Сієнна. — Як ти здогадався?

Із протилежного боку пересувного туалету почувся сміх. Повз нього проходила група студентів, сміючись, теревенячи й жартуючи різними мовами. Ленґдон обережно визирнув з-за кабінки й подивився їм услід. Потім роззирнувся, чи немає де поліції.

— Нам не можна сидіти на одному місці, ходімо. Я дорогою все поясню.