Слава ЗСУ!

Сієнна зупинилася на краю гаю й пильно подивилася вгору крізь листя дерев.

— Щось безпілотника не видно.

Ленґдон також не бачив його й не чув, можливо, тому, що поряд шумів фонтан.

— Певно, настав час його заправити, — сказала Сієнна. — Це наш шанс. Куди йти?

Ленґдон ловів її ліворуч, вони спустилися крутосхилом, пройшли гай — і перед ними з’явився Палацо Пітті.

— Гарненький будиночок, — зауважила Сієнна.

— Сама скромність — як її розуміли Медичі, — криво посміхнувся Ленґдон.

Хоча до палацу було ще чверть милі, він панував над ландшафтом, простягаючись праворуч і ліворуч від Ленґдона й Сієнни. Зовні опуклі кам’яні виступи надавали будівлі вигляду беззаперечної авторитетності, посиленого приголомшливим повтором вікон та аркових прольотів. Згідно з традицією, офіційні палаци розташовували на узвишшях, щоб усі відвідувачі парку могли дивитися на будівлю знизу вгору. Одначе Палацо Пітті був розташований у низькій долині біля ріки Арно, і це означало, що відвідувачі садів Боболі дивилися на палац згори вниз. Це додавало будівлі ефектності. Один архітектор, описуючи її, визнав, що палац наче спорудила сама природа… наче масивні камені скотилися довгим схилом донизу й попадали елегантною, схожою на барикаду купою. Розташування в низині робило палац більш вразливим із військової точки зору, але масивна кам’яна споруда Палацо Пітті була такою солідною й вишуканою, що Наполеон, перебуваючи у Флоренції, використовував її як свою штаб-квартиру.

— Поглянь, — сказала Сієнна, показуючи на найближчі двері палацу. — Хоч одна добра новина за сьогодні.

Ленґдон також це побачив. Цього химерного ранку най- бажанішою картиною виявився для них не сам палац, а потік туристів, що лився з будівлі до нижніх ділянок садів. Палац був відчинений, і це означало, що Ленґдон та Сієнна зможуть легко прослизнути всередину і, пройшовши крізь будівлю, вибратися з парку. А коли виберуться, то, як добре знав Ленґдон, праворуч від них буде ріка Арно, а за рікою виднітимуться шпилі Старого міста.

Вони із Сієнною підтюпцем спустилися крутосхилом, пройшли повз амфітеатр Боболі, який підковою лежав на схилі пагорба, — тут уперше в історії було поставлено оперу, — проминули обеліск часів Рамзеса Другого й неоковирний витвір «мистецтва», розташований біля його підніжжя. У туристичних проспектах цей «шедевр» називався «колосальним кам’яним басейном із римських терм Каракалли», але Ленґдон завжди бачив його тим, чим він був насправді: найбільшою у світі ванною. «їм таки треба було поставити її деінде».

Нарешті вони добралися до тильної частини палацу, уповільнилися до спокійної ходи й непомітно змішались із першими ранковими туристами. Рухаючись проти їхнього потоку, Ленґдон із Сієнною спустилися вузьким тунелем до кортіле — внутрішнього двору. Там в імпровізованому кафе відвідувачі насолоджувалися ранковим еспресо. Аромат свіжої меленої кави наповнював повітря, і Ленґдону раптом страшенно закортіло сісти й цивілізовано поснідати. «Сьогодні — негодящий день», — подумав професор, коли вони, не зупиняючись, увійшли до широкого кам’яного коридору, що вів до парадного входу палацу.

Біля виходу Ленґдон та Сієнна наштовхнулися на затор непорушних туристів, які, здавалося, скупчилися в галереї подивитися на якесь дійство, що відбувалося надворі. Ленґдон поглянув крізь натовп на майданчик перед палацом.

Парадний вхід до Палацо Пітті постав перед ними так само грубим і непривітним, яким він його запам’ятав. У передньому дворі не було підстриженої галявини із са- дово-парковим ландшафтом, це був широкий брукований простір, що простягався через увесь схил пагорба й спадав донизу, до віа Гвіччардіні, масивним гірськолижним спуском.

А біля підніжжя пагорба Ленґдон побачив, чому тут зібрався натовп роззяв.

Унизу, на п’яца дей Пітті, з усіх боків з’їжджалися поліцейські автомобілі. Невелика армія поліцейських уже розпочала наступ на пагорб, дістаючи зброю й розсипаючись віялом, щоб охопити весь палац.

розділ 27

Коли поліція ввійшла до Палацо Пітті, Сієнна та Ленґдон уже поверталися назад тим самим шляхом, яким прийшли, щоби втекти від прибулих стражів порядку. Вони поквапилися через внутрішній двір повз кафе, де туристи вже гомоніли й вертіли головами, намагаючись узріти причину такого пожвавлення.

Сієнна була приголомшена тим, що представники влади знайшли їх так швидко.

«Безпілотник зник тому, що засік нас».

Сієнна з Ленґдоном відшукали той самий вузький тунель, яким спустилися з парку, не вагаючись, кинулися в прохід і застрибали сходами вгору. Кінець сходів звертав ліворуч до високої підпірної стіни. Вони побігли вздовж неї; стіна поволі нижчала, аж поки вони не побачили по той бік зелений обшир парку Боболі.