Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Інферно

Одначе коли Ленґдон добрався до центру підпорки, він виявив поміст, який аж ніяк не нагадував той, який запам’ятав під час тодішнього «турне».

«Скільки ж вина я випив того дня?»

Замість міцної конструкції, здатної витримати велику кількість туристів, професор побачив мішанину ріденьких дощок, покладених перпендикулярно через бруси, — такий собі примітивний поміст, більше схожий на канат через провалля, а не на місток.

Скоріш за все, отой міцний поміст для туристів, що починався з протилежного боку, доходив лише до центрального оглядового майданчика. А звідти туристи, певно, поверталися тим самим маршрутом. Цей імпровізований хиткий поміст, який бачили перед собою Сієнна та Ленґдон, призначався, вочевидь, для технічних працівників, що обслуговувати решту горища.

— Наче йти тоненькою планкою, — сказав Ленґдон, із сумнівом поглянувши на вузенькі дошки.

Сієнна знизала плечима, і бровою не повівши.

— Не гірше, ніж у Венеції в повеневий сезон.

Ленґдон збагнув, що вона мала рацію. Під час його останньої дослідницької подорожі до Венеції п’яца Сан-Марко опинилася на один фут під водою, і від готелю «Даніелі» до базиліки він ходив дерев’яними дошками, покладеними на шлакобетонні блоки та перевернуті відра. Звісно, перспектива намочити мокасини була нічим порівняно з можливістю провалитися крізь один із шедеврів Ренесансу і вбитися, впавши на долівку Залу п’ятисот.

Викинувши цю думку з голови, Ленґдон став на вузьку дошку, сподіваючись, що удавана впевненість, з якою він це зробив, допоможе Сієнні позбутися страху, який міг критися в її душі. Однак коли він долав першу дошку, серце його несамовито калатало. Коли ж Ленґдон дійшов до середини, дерево зловісно заскрипіло під його вагою. Не зупиняючись, він поквапився вперед, добрався до протилежного боку й нарешті опинився у відносній безпеці на другій підпорці.

Ленґдон полегшено зітхнув і повернувся присвітити ліхтариком для Сієнни й сказати їй кілька заспокійливих слів. Та її не треба було ані заспокоювати, ані підбадьорювати. Щойно промінь освітив дошку, вона легко рушила з надзвичайною прудкістю. Дошка ледь-ледь прогнулася під її тендітним тілом, і за кілька секунд жінка вже стояла поруч із Ленґдо- ном на другій підпорці.

Збадьорившись, професор обернувся й посвітив на наступ- ний перехід. Сієнна почекала, поки він перебрався на протилежний бік і присвітив ліхтариком, а потім перебралася сама й стала біля нього. У такому незмінному ритмі вони пішли далі — дві фігури, що рухалися одна за одною у світлі єдиного ліхтарика. Знизу крізь тонку стелю чулося квакання поліцейських рацій. Ленґдон дозволив собі злегка всміхнутися. «Ми витаємо над Залом п’ятисот, невагомі та невидимі».

— То як, Роберте, — прошепотіла Сієнна. — Іґнаціо ска- зав тобі, де шукати маску?

— Сказав… але якось зашифровано. — Ленґдон швидко пояснив, що Іґнаціо, вочевидь, не хотів «бовкнути» на авто- відповідач місцезнаходження маски, тому поділився цією інформацією дещо закодовано. — Він згадав про рай, певно, натякаючи на завершальну частину «Божественної комедії». А якщо дослівно, то він сказав: «Парадіз, двадцять п’ять».

Сієнна підняла голову й поглянула на нього.

— Напевне, він мав на увазі двадцять п’яту пісню.

— Згоден, — мовив Ленґдон. Canto, тобто пісня, приблизно дорівнювала розділу, а слово це походило від усної традиції «співати» епічні поеми. «Божественна комедія» містила загалом рівно сто пісень, розділених на три частини.

Пекло — 134.

Чистилище — 133.

Рай — 1—33.

«Рай, двадцять п’ять, — подумав Ленґдон, шкодуючи, що його ейдетична пам’ять не є настільки потужною, щоби втримати увесь текст. — Я навіть приблизно його не пам’ятаю — нам треба знайти примірник тексту».

— Тут іще одне, — продовжив Ленґдон. — Останнім Іґна- ціо сказав мені таке: «Брама для тебе відчинена, але мусиш поспішати». — Він замовк і поглянув на Сієнну. — Напевне, у пісні двадцять п’ять міститься натяк на конкретне місце тут, у Флоренції. Можливо, на якусь будівлю з брамою.

Сієнна нахмурилася.

— Але в цьому місті є, мабуть, десятки брам.

— Так, і саме тому нам треба перечитати пісню двадцять п’ять із частини «Рай». — Він усміхнувся їй і з ноткою надії в голосі спитав: — А ти часом не знаєш усю «Божественну комедію» напам’ять?

Сієнна отетеріло витріщилася на нього.

— Чотирнадцять тисяч рядків архаїчною італійською, які я читала ще малою дитиною? — Вона похитала головою. — Це у вас, професоре, ненормальна пам’ять, а я просто лікар.

Попередня
-= 87 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар