Слава ЗСУ!

— Отже, Глорії довелося розпрощатися з Роббі?

— Мабуть, так. Хоч, гадаю, в п’ятнадцять років зробити це було легше, ніж у дев’ять. I все ж таке рішення було безглузде й непотрібне. У 2007 році, коли я поступила в “Ю. С. Роботс”, фірма була на грані фінансового краху. Спочатку я навіть думала, що через кілька місяців залишуся без роботи, але згодом ми вийшли на позаземний ринок.

— I все влаштувалося?

— Не зовсім. Спочатку ми пробували пристосувати для інших планет вже існуючі моделі, зокрема, перших роботів, здатних говорити. Вони були надто високі, надто незграбні, та й не досконалі. Ми послали їх на Меркурій працювати в копальнях, але без успіху.

Я подивився на неї із здивуванням:

— Чому? Адже “Меркюрі Майнз” — концерн з багатомільярдним капіталом.

— Це тепер. Вдалася лише друга спроба. Коли ви, юначе, хочете дізнатися про це, я радила б вам зустрітися з Грегорі Пауеллом. Вони з Майклом Донованом у 10-20-ті роки бралися в нас за найважчі справи. Я вже давно не маю вістей від Донована, а Пауелл живе тут, у Нью-Йорку. Тепер він дідусь — мені важко звикнути до цієї думки. Я пам’ятаю його ще зовсім молодим. Ну, звичайно, і я тоді була молодша…

Я спробував підохотити її.

— Доктор Келвін, якби ви мені розповіли про це хоча б у загальних рисах, то містер Пауелл міг би потім доповнити розповідь? Почніть з Меркурія, — запропонував я.

— Гаразд. Другу експедицію на Меркурій послали, здається, в 2015 році. То була дослідницька експедиція, яку фінансували фірми “Ю. С. Роботс” та “Солар Мінералз”. До її складу входили Грегорі Пауелл, Майкл Донован і представник нового покоління роботів…

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

Одна з найулюбленіших банальностей Грегорі Пауелла зводилась до того, що паніка до добра не доведе. А тому, коли Майк Донован, весь спітнілий, із скуйовдженим рудим чубом, стрімголов злетів назустріч йому вниз по сходах, Пауелл насупився.

— Що сталося? — запитав він. — Зламав собі ніготь?

— Ще чого, — захекано огризнувся Донован. — Що ти робив цілий день унизу? — Він перевів подих і випалив: — Спіді не вернувся!

Очі Пауелла розширилися, і він зупинився на сходах, але через якусь мить оговтався і знову рушив угору. Він мовчав, поки не дістався майданчика, а тоді спитав:

— Ти послав його по селен?

— Так.

— Давно?

— П’ять годин тому.

Запала тиша. От ситуація, хай їй біс! Всього двадцять годин вони на Меркурії, а вже вскочили в халепу. Меркурій завжди вважався нещасливою планетою Сонячної системи, але це вже занадто навіть і для планети, яка приносить нещастя.

— Давай все по порядку, — сказав Пауелл.

Вони увійшли до радіорубки. Її обладнання, незаймане ось уже десять років, що минули від Першої експедиції, трохи застаріло. Навіть десять років для техніки — це багато. Порівняти хоча б Спіді з поколінням роботів, які були в 2005 році. Щоправда, останнім часом робототехніка зробила карколомний стрибок. Пауелл торкнувся металевої поверхні, що зберегла ще блиск. Атмосфера занедбаності, що панувала в цій кімнаті, — втім, як і на всій станції, — справила гнітюче враження.

Донован, очевидно, відчув це, бо почав:

— Я пробував зв’язатися з ним по радіо, але нічого не вийшло. Радіо мало що дає на сонячному боці Меркурія — в усякому разі на відстані більше двох миль. Це одна з причин невдачі Першої експедиції. А ультракороткохвильової апаратури ми не зможемо настроїти ще кілька тижнів.

— Облишимо все це. Що ти з’ясував?

— Я впіймав немодульований сигнал на коротких хвилях. По ньому нічого не можна було визначити, крім координат Спіді. Я спостерігав за ним протягом двох годин і результати наніс на карту.

Донован дістав з кишені пожовклий аркуш пергаменту, — залишок від Першої невдалої експедиції, — жбурнув його на стіл і притис долонею. Пауелл, схрестивши руки на грудях, стояв віддалік і дивився на нього. Донован нервово тицьнув в аркуш олівцем.

— Оцей червоний хрестик — селенове озеро. Ти сам його позначив.

— Котре з них? — перебив його Пауелл. — Там їх три наніс Мак-Дугал перед своїм відльотом.

— Я, звичайно, послав Спіді до найближчого, звідси сімнадцять миль. Але яка різниця? — В його голосі вчувалася напруга. — Усі точки означають координати Спіді.

Уперше за весь час удаваний спокій Пауелла де й дівся, і він схопив карту.

— Ти серйозно? Цього не може бути!

— Але так є, — буркнув Донован.

Маленькі цятки, що позначали місцезнаходження робота, утворили нерівне коло, у центрі якого знаходився червоний хрестик — селенове озеро. Пальці Пауелла потяглися до рудих вусів — знак занепокоєння. Донован додав: