Слава ЗСУ!

— Що?

— Те, що я сказав. Вже укладено великий контракт на його виготовлення. Очевидно, це буде саме те, що треба для астероїдних рудників. Один старший робот і шість підлеглих йому суброботів. Як рука з пальцями.

— Він уже пройшов польові випробування? — стурбовано запитав Пауелл.

— Я чув, що чекають на вас, — усміхнувся Мюллер.

Пауелл стиснув кулаки.

— Ну їх к бісу! Нам треба відпочити.

— Ет! Вам дадуть відпустку. Тижнів на два, гадаю.

Готуючись до своїх обов’язків на станції, Мюллер натягував важкі космічні рукавиці. Його широкі брови зійшлися на переніссі.

— А як цей новий робот справляється? Хай краще працює, а то я не підпущу його й близько до приладів.

Пауелл відповів не зразу. Він окинув поглядом гордовитого пруссака., що стояв перед ним, — від коротко підстриженого волосся на вперто піднесеній голові до ступнів, розведених, ніби по команді “струнко”, — і раптом відчув, як хвиля чистої радості захлюпнула його.

— Робот чудовий, — повільно проказав він. — Не думаю, що матимеш клопіт з контрольними приладами.

Він посміхнувся і піднявся на корабель. А Мюллер мав залишитися тут на кілька тижнів…

СПІЙМАТИ КРОЛИКА

Відпустка тривала довше, ніж два тижні, і Донован мусив це визнати. Вона тривала півроку із збереженням зарплатні. I це Донован мусив визнати. Але, як він невдоволено пояснював, це сталося випадково. Просто “Ю. С. Роботс” мала виловити всі недоробки у роботі-комплексі. А різних “бліх” назбиралося чимало. Принаймні з півдюжини їх залишилося до польових випробувань. Через те Донован з Пауеллом спокійно собі відпочивали, чекаючи, поки люди за креслярськими дошками і хлопці з логарифмічними лінійками скажуть: “Готово!”

I ось тепер вже виявилося, що не все готово. З розпашілим, як буряк, обличчям Донован повторив це вже з десяток разів.

— Ради бога, Грегу, будь реалістом. Навіщо дотримуватися букви інструкції, коли випробування зриваються? Час повикидати ці папірці й узятися до роботи.

— Я лише кажу, — правив своєї Пауелл, ніби він пояснював електроніку дитині, — що, згідно з інструкцією, ці роботи створені для того, щоб працювати в астероїдних копальнях без нагляду людини. Ми не повинні наглядати за ними.

— Все правильно. Але прислухаймось до логіки. — Він почав загинати свої тонкі волосаті пальці. — По-перше, ці нові роботи пройшли всі лабораторні випробування. По-друге, “Юнайтед Стейтс Роботс” гарантувала, що вони витримають випробування і на астероїді. По-третє, роботи не витримують випробувань. По-четверте, якщо вони не пройдуть польових випробувань, “Юнайтед Стейтс Роботс” втратить десять мільйонів грішми і приблизно на сотню мільйонів репутації. I, по-п’яте, якщо вони не витримають випробувань і ми не зможемо пояснити, чому так сталося, нам, очевидно, доведеться зворушливо попрощатися з нашою роботою.

За силуваною посмішкою Пауелла приховувався відчай. Він добре знав неписаний закон фірми “Юнайтед Стейтс Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”: жоден працівник не повторює тієї самої помилки двічі. Його звільняють після першої.

— У тебе все так ясно й зрозуміло виходить, як у Евкліда. Крім фактів, — сказав Пауелл. — Ти ж, рудоголовий, спостерігав за цією групою роботів аж три зміни, і вони працювали як слід. Ти сам про це казав. Що ж іще ми можемо зробити?

— Знайти несправність, ось що. Вони й справді тоді працювали як слід. Але в трьох інших випадках, коли я перестав за ними наглядати, вони припинили видавати руду. Навіть не поверталися назад, як це передбачалося приписом.

— Були якісь неполадки?

— Не помітив. Усе було бездоганно. Просто ідеально, як люмінофорний ефір. Лише одна-єдина дрібничка непокоїла мене — не було руди.

Пауелл похмуро глянув на стелю і смикнув рудого вуса.

— Ось що я тобі скажу, Майку. Свого часу ми з тобою вже втрапляли в халепу. Але тут гірше, ніж на іридієвому астероїді. Усе страшенно заплутано. Поглянь, робот ДВ-5 має у своєму підпорядкуванні шість інших роботів. I вони не просто його підлеглі, вони — його частка.

— Я це знаю…

— Помовч! — сердито урвав його Пауелл. — Знаю, що тобі це відомо. Я лише розтлумачую тобі, у яку халепу ми втрапили. Ці шість допоміжних роботів є часткою робота ДВ-5, як ото твої пальці — частка тебе. I він віддає їм розпорядження не по радіо і не голосом, а безпосередньо через позитронні поля. А на сьогодні в “Юнайтед Стейтс Роботс” немає жодного робототехніка, який достеменно знав би, що таке позитронне поле і як воно працює. I я цього не знаю, і ти не знаєш.