Слава ЗСУ!

Її маленькі ніжки не могли поспіти за велетенськими кроками Роббі. Але метрів за десять до мети Роббі враз уповільнив ходу. Глорія зробила відчайдушний ривок, щодуху промчала повз нього й, захекана, першою торкнулася заповітного дерева.

Радісно схвильована, вона оглянулася на вірного Роббі й почала насміхатися, що він не вміє швидко бігати.

— Роббі не може бігати! — кричала вона на всю силу свого восьмирічного голосу. — Я пережену його! Я пережену його!

Вона вигукувала ці слова як заведена.

Роббі, звичайно, не відповідав. Натомість він почав відступати, вдаючи, що тікає, і Глорія кинулася за ним. Але Роббі так спритно вивертався, задкуючи й ухиляючись, що вона своїми ручками лише безпорадно хапала повітря й аж заходилася від сміху.

— Роббі! — верещала вона. — Зупинись!

Він несподівано повернувся, підхопив її вгору й закружляв з нею так, що їй здалося в цю мить, неначе цілий світ провалився кудись у блакитну порожнечу, де виднілися зелені верхівки дерев. Потім Глорія знову опинилася на траві і притиснулася до ноги Роббі, міцно тримаючись за його твердий металевий палець.

Невдовзі Глорія віддихалась. Вона підбила розкуйовджене волосся, мимоволі копіюючи один з маминих жестів, і нахилилася подивитись, чи не порвалася сукня. Тоді вона плеснула долонею по металевій спині Роббі.

— Ти поганий! Я тобі шльопанців надаю!

Роббі зіщулився, затулив обличчя руками, і Глорія мусила заспокоювати його.

— Ну, не бійся, я тебе не битиму. Але все одно тепер моя черга ховатися, бо в тебе довші ноги і ти обіцяв не бігти, поки я не знайду тебе.

Роббі кивнув головою — маленьким паралелепіпедом із заокругленими кутами, прикріпленим з допомогою короткої гнучкої конструкції до такого ж за формою, але значно більшого паралелепіпеда — тулуба — і слухняно повернувся до дерева. Тоненька металева пластинка опустилася на його сяючі очі, і зсередини тулуба почулося розмірене лунке цокання.

— Тільки не підглядай і правильно лічи! — застерегла Глорія й побігла ховатися.

Секунди відлічувалися з незмінною точністю. На сотому ударі повіки Роббі піднялися, його очі знову загорілися червоним світлом і почали озирати галявину. На якусь мить вони зупинилися на клаптику барвистої тканини, що виглядала з-за каменя. Роббі підійшов трохи ближче й переконався, що за каменем справді причаїлася Глорія.

Повільно, весь час залишаючись між Глорією й деревом, він простував до її схованки, і коли вже вона була вся на видноті й не могла навіть удавати, що її не видно, Роббі простягнув до неї одну руку, а другою лунко вдарив себе по нозі. Глорія похнюплено підвелася.

— Ти підглядав! — вигукнула вона. — Та й мені набридло грати в піжмурки. Я хочу кататися.

Але Роббі, ображений несправедливим обвинуваченням, обережно сів на землю й похитав незграбною головою.

Глорія відразу почала його ніжно вмовляти:

— Не сердься, Роббі. Я й на думці не мала, що ти підглядав. Ну, покатай мене!

Але Роббі не так легко було вмовити. Він уперто дивився в небо і ще рішучіше хитав головою.

— Ну, будь ласка, Роббі, будь ласка, покатай мене! — Вона міцно обняла його за шию рожевими ручками.

Нараз її настрій змінився, й вона відійшла від нього.

— Якщо ти мене не послухаєш, я заплачу! — I обличчя її погрозливо скривилося, ніби ось-ось покапають сльози.

Та немилосердний Роббі не звернув на цю погрозу аніякісінької уваги і втретє похитав головою. Глорія вдалася до останнього козиря.

— Якщо ти не покатаєш мене, — вигукнула вона із запалом, — я більше ніколи тобі не розповідатиму казок! Ось так! Жодної!

Після такого ультиматуму Роббі змушений був здатися негайно й беззастережно. Він так енергійно закивав головою, що його металева шия аж гула. Відтак обережно підняв дівчинку й посадив на свої широкі пласкі плечі.

Глорія радісно скрикнула, сльози вмить зникли. Металева “шкіра” Роббі, під якою нагрівальні елементи підтримували постійну температуру в 21 °C, була приємна на дотик, а гучні, красиві звуки, що вилунювали, коли вона тарабанила п’ятками по його грудях, просто зачаровували.

— Ти літак, Роббі. Ти великий сріблястий літак. Розведи руки. Розведи руки, раз ти збираєшся бути літаком!

Логіка була незаперечна. Руки Роббі стали крилами, що розтинали повітря, а він — сріблястим літаком.

Глорія повернула голову робота й нахилила її праворуч. Він зробив крутий віраж. Глорія наділила літак мотором: “Д-р-р-р…”, а тоді зброєю: “Ту! Тутуту!” За ними гналися пірати, але ту-таки від їхніх кораблів тільки тріски летіли.

— Ще один готовий… Ще два! — кричала вона.