Слава ЗСУ!

Він розклав перед собою довгі аркуші графіків з кривими лініями.

— Бачите, генерале, з кожним експериментом інтервал у часі від падіння вантажу до сигналу робота має зменшуватися. А порушення цієї закономірності свідчить про відхилення в позитронному мозку. На жаль, всі вони тут не мають жодних відхилень.

— А якщо наш Нестор-10 не відповідає примусовою реакцією, чому ж його крива не відрізняється від інших? Я не збагну цього.

— Все дуже просто. Реакції роботів не зовсім аналогічні людським реакціям. У людей свідомі дії значно повільніші, ніж рефлекторні. А в роботів не так. У них, коли вибір зроблено, швидкість свідомих дій така сама, як і вимушених. Правда, я сподівався, що для Нестора-10 початковий експеримент виявиться несподіванкою і він витратить більше часу.

— Але цього не сталося?

— Здається, ні.

— Тоді ми нічого не добилися. — Генерал досадливо відкинувся на спинку крісла. — А вже п’ять днів, як ви тут.

Зайшла Сьюзен Келвін, грюкнувши дверима.

— Заберіть свої графіки, Пітере! — кинула вона. — Ви ж знаєте, що вони нічого не дають!

Келлнер підвівся, щоб привітатися з нею, та вона лише нетерпляче щось буркнула й сказала:

— Спробуємо застосувати інші методи. Мені не до вподоби те, що відбувається.

Богерт і генерал перезирнулися.

— Щось трапилось?

— Ви маєте на увазі щось конкретне? Ні! Але мені не подобається, що Нестор-10 вислизає з наших рук. Це кепсько. Бо вдовольняє його надмірне почуття власної вищості. Боюсь, що мотиви його дій вже не просто виконання наказу. Гадаю, що тут, скоріш за все, річ у невротичному прагненні будьмо перехитрити людей. Це нездорове й небезпечне прагнення. Пітере, ви зробили те, що я просила? Обчислили нестабільність факторів модифікованого НС-2 за тими критеріями, про які я казала?

— Обчислюю, — сказав Богерт без ентузіазму.

Вона сердито зиркнула на нього й повернулася до Келлнера.

— Нестор-10 чудово знає, що ми робимо, генерале. Він не збирається ловитися на наш гачок, особливо після того, коли побачив, що реальної загрози людині немає. Інші просто не могли діяти інакше, а він зумисне імітував потрібну реакцію.

— То що ж робити, докторе Келвін? Як ви гадаєте?

— Не дати йому сфальшувати наступного разу. Ми повторимо експеримент, але з деякою поправкою. Між роботами і людиною натягнемо дроти, по яких пустимо струм високої напруги. А дроти натягнемо так, щоб їх годі було перестрибнути. I кожен робот повинен знати заздалегідь, що доторк до них — смерть.

— Ні! — з несподіваною злістю вигукнув Богерт. — Я проти цього! Ми не можемо знищити струмом два мільйони доларів, щоб виявити Нестора-10. Для цього існують інші шляхи.

— Ви певні? Тоді ви нічого не знайдете. В усякому разі питання про знищення не стоїть. Ми вмонтуємо реле, яке перерве струм у момент падіння ваги. I робот залишиться неушкоджений. Але він не повинен знати про це, розумієте?

Очі генерала спалахнули надією.

— А спрацює?

— Мусить. За цих умов Нестор-10 повинен лишитися на місці. Йому можна наказати доторкнутися до дроту і загинути, оскільки Другий закон, який вимагає покори, сильніший за Третій, що вимагає берегти себе. Але ми не будемо йому нічого наказувати. Йому буде надано можливість діяти на власний розсуд, як усім іншим роботам. Нормальних роботів Перший закон спонукає піти на смерть без будь-кого наказу. Інша справа наш Нестор-10. Частково запрограмований на Перший закон і не одержавши ніяких наказів, робот змушений буде діяти згідно з Третім законом — законом самозбереження, який переважить все інше. Отже, робот повинен лишитися на місці, іншого виходу він не матиме. Примусова реакція.

— Почнемо сьогодні?

— Сьогодні ввечері, — уточнила Келвін, — якщо встигнуть натягнути дріт. А зараз я скажу роботам, що їх чекає.

Чоловік непорушно сидів на стільці. Вантаж зірвався й полетів униз, але в останню мить відлетів убік під ударом сильного, вчасно пущеного променя.

Тільки один раз.

Доктор Келвін, що спостерігала за роботами з маленької кабінки на балконі, злякано скрикнула і підхопилась зі складного стільця.

Шістдесят три роботи незворушно сиділи в своїх кабінках, як сови, витріщившись на чоловіка, що ризикував життям. Жоден з них не ворухнувся.

Доктор Келвін була сердита, така сердита, що ледь стримувалась. А стримуватися треба було, бо в кімнату один за одним заходили і виходили роботи. Вона звірилась зі списком: має зайти двадцять восьмий. Попереду було ще тридцять п’ять.

Двадцять восьмий невпевнено зайшов до кімнати. Вона присилувала себе заспокоїтися.