Слава ЗСУ!

— Але, докторе Ланнінг, — сказав Байєрлі, — ви забуваєте про політичний бік цієї ситуації. Я так само прагну бути обраним, як Квінн прагне перешкодити мені в цьому. Між іншим, ви помітили, що назвали його ім’я? Це мій давній професійний трюк. Я знав, що ви його назвете.

Ланнінг почервонів.

— А до чого тут вибори?

— Розголос — це палиця на два кінці. Якщо Квінн хоче оголосити мене роботом і зробить це, я муситиму перейняти його методи гри.

— Тобто ви… — Ланнінг не на жарт перелякався.

— Саме так. Я хочу сказати, що дозволю йому діяти далі — вибрати мотузок, випробувати його на міцність, відрізати скільки треба, зав’язати зашморг, встромити туди голову й вишкірити зуби. А виникнуть якісь дрібниці, то я з ними вже справлюсь.

— Ви дуже самовпевнені. Сьюзен Келвін підвелася.

— Ходімо, Альфреде. Ми не переконаємо його.

— От бачите, — лагідно всміхнувся Байєрлі, — ви ще й людський психолог.

Але ввечері, коли Байєрлі поставив машину на автоматичний транспортер, що вів у підземний гараж, і підійшов до свого будинку, в ньому нібито вже не було тієї самовпевненості, про яку говорив доктор Ланнінг.

Коли він увійшов, чоловік, що сидів в інвалідному возику, подивився на нього й усміхнувся. Обличчя Байєрлі засвітилося любов’ю. Він підійшов до возика.

Голос каліки був хрипкий, схожий на скрипучий шепіт. Він виривався з перекошеного рота, що зяяв на пошрамованому обличчі.

— Ти пізно, Стіве.

— Знаю, Джоне, знаю. Але сьогодні я зіткнувся з цікавими і незвичайними проблемами.

— Он як? — Ні скалічене обличчя, ні спотворений голос не виражали ніяких емоцій, лише в ясних очах з’явилася тривога.

— Ти з ними справишся?

— Я ще не впевнений. Можливо, потрібна буде твоя допомога. Ти ж у нас геній. Віднести тебе в сад? Вечір чудовий.

Дві дужі руки підняли Джона з возика, м’яко, майже ніжно обхопивши плечі й забинтовані ноги. Обережно й повільно він пройшов через кімнату, спустився пологим схилом, зумисне збудованим для інвалідного возика, і через задні двері вийшов у сад, обнесений стіною з колючим дротом.

— Чому ти не дозволяєш мені їхати у возику, Стіве? Це ж нерозважливо.

— Бо мені приємніше нести тебе. А ти проти? Ти ж сам радий вилізти з цієї механізованої тачки. Як ти почуваєшся сьогодні?

Він турботливо опустив Джона на прохолодну траву.

— А як я маю почуватися? Краще розкажи мені про свої проблеми.

— Під час передвиборної кампанії Квінн збирається оголосити мене роботом.

Очі Джона розширилися:

— Звідки ти знаєш? Це неможливо. Я не повірю в це.

— Я тобі кажу. Сьогодні в моєму кабінеті були від нього вчені тузи з “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”. Говорили зі мною.

Руки Джона повільно скубли траву.

— Розумію. Розумію…

— Але нехай обирають собі таку тактику, — сказав Байєрлі. — У мене є один задум. Ти послухай і скажи, чи не можна зробити ось так…

У кабінеті Альфреда Ланнінга того вечора розігралася сцена, яку можна було б назвати грою у “витрішки”. Френсіз Квінн задумливо дивився на Альфреда Ланнінга, Ланнінг дико витріщився на Сьюзен Келвін, а та, в свою чергу, безсторонньо розглядала Квінна.

Френсіз Квінн спробував розрядити атмосферу.

— Дурниці! Він на ходу все придумав.

— I ви збираєтесь зіграти на цьому, містере Квінн? — запитала доктор Келвін байдужим голосом.

— Зрештою, це ваша гра.

— Послухайте! — вигукнув Ланнінг, намагаючись криком заглушити свою зневіру. — Ми зробили те, що ви просили. Пересвідчилися, що чоловік їсть. Смішно припускати, що він — робот.

— I ви так гадаєте? — Квінн різко повернувся до Келвін. — Ланнінг казав, що ви фахівець.

— Послухайте, Сьюзен… — майже погрозливо почав Ланнінг.

Квінн ввічливо перебив його:

— А чому б їй не висловитись? Вона вже півгодини мовчить, як язик проковтнула.

Ланнінг відчув себе вкрай утомленим. Йому здавалося, ще трохи — і він збожеволіє.

— Нехай буде так. Говоріть, Сьюзен. Ми не будемо вас перебивати.

Сьюзен Келвін уважно подивилася на нього, потім перевела холодний погляд на містера Квінна.

— Є лише два способи напевне довести, що Байєрлі — робот. Досі ви називали побічні докази, які хоч і викликають певну підозру, але не доводять вини. А я гадаю, що містер Байєрлі достатньо розумний, щоб спростувати такі підозри. Очевидно, й ви так думаєте, інакше до нас не звернулися б. Отже, довести звинувачення можна двома методами: фізичним і психологічним. Фізичний — це хірургічне втручання або рентген. Як це зробити — думайте самі. Психологічний метод полягає у вивченні його поведінки. Якщо це позитронний робот, він мусить підкорятися трьом законам робототехніки. Позитронний мозок не може бути сконструйований без цього. Ви знаєте ці закони, містере Квінн?