Слава ЗСУ!

— I скільки це забере часу? — коротко запитав Квінн.

Ланнінг подумав.

— Якщо у вас під руками є все — мозок, скелет, яйцеклітини, гормони, обладнання для опромінення — то місяців зо два.

Політик випрямився в своєму кріслі.

— Тоді подивимося, що в містера Байєрлі всередині. Для “Ю. С. Роботс” це небажаний розголос, але я вам давав можливість запобігти цьому.

Коли вони залишилися вдвох, Ланнінг нетерпляче повернувся до Сьюзен Келвін:

— Чому ви наполягаєте…

— А що вам потрібно: правда чи моя відставка? — різко спитала вона, не приховуючи своїх почуттів. — Я не хочу брехати заради вас. Фірма “Ю. С. Роботс”, може, постоїть за себе сама. Не будьте боягузом.

— А коли вони розітнуть Байєрлі, — сказав Ланнінг, — і з нього повипадають коліщатка та гвинтики? Що тоді?

— Він не розітне Байєрлі, — зневажливо кинула Келвін. — Байєрлі не дурніший за Квінна.

Звістка облетіла місто за тиждень до того, як Байєрлі мали висунути кандидатом у мери. Щоправда “облетіла” — не те слово. Вона потихеньку поповзла по ньому. Спершу вона викликала сміх. Але що більше невидима рука Квінна посилювала тиск, то стриманіше лунав сміх, і люди стали замислюватись.

Передвиборні збори вирували, хоч до цього ніякої боротьби не передбачалось. Тиждень тому могла бути висунута лише кандидатура Байєрлі. I зараз його ніким було замінити. Довелося висунути його, але це викликало деякі ускладнення.

Найбільше простих виборців збивала з пантелику невизначеність: з одного боку — жахливість обвинувачення, якщо це була правда, а з іншого — безглуздість його, якщо то брехня.

Наступного дня після того, як Байєрлі без особливого ентузіазму було обрано кандидатом, одна газета опублікувала довге інтерв’ю з доктором Сьюзен Келвін — “всесвітньовідомим фахівцем з роботопсихології і позитроніки”.

Що почалось після цього, можна популярно й стисло охарактеризувати одним словом: “чорті що”.

Фундаменталісти тільки й чекали цього. Це не була якась політична партія або релігійна община. Це була група людей, що не змогли пристосуватися до життя в “атомному віці”, прозваному так у ті дні, коли атоми ще були дивиною. Фактично це були прихильники теорії “простого життя”, що тужили за життям, яке, можливо, не здавалося таким вже й простим для того, хто зазнав його на собі.

Ортодокси не потребували якихось нових причин, щоб ненавидіти роботів і тих, хто їх виробляв. Але обвинувачення, яке висунув Квінн, і аналіз, який зробила Келвін, дали їм привід заявити про себе на весь голос.

На величезних заводах “Ю. С. Роботс енд Мекенікел Мен Корпорейшн”, як у вуликах, роїлася озброєна охорона: тут готувалися дати бій.

Міський будинок Стівена Байєрлі охороняла поліція.

Всі інші деталі передвиборної кампанії втратили будь-який сенс, хоч і передвиборною кампанією всю оту метушню можна було назвати лише тому, що вона заповнювала проміжок часу між висуванням кандидатур і днем виборів.

Стівен Байєрлі не дозволив маленькому вертлявому чоловічкові вибити себе з колії. Не схвилювали його й люди в уніформі, що стовбичили “на задньому плані”. А на подвір’ї його будинку, за похмурим кордоном поліцейських, чекали репортери й фотографи, вірні своїм традиціям. Одна заповзятлива телевізійна компанія встановила камеру біля входу до скромного помешкання прокурора, і коментатор з награним збудженням заповнював паузи детальною інформацією.

Маленький вертлявий чоловічок протиснувся вперед і показав якийсь хитромудрий офіційний папір.

— Ось, містере Байєрлі, постанова суду, яка уповноважує мене обшукати помешкання з метою виявлення… незаконних… гм… механічних людей або роботів будь-кого типу.

Байєрлі підвівся і взяв папір. Окинув його поглядом і, посміхаючись, повернув чоловічкові.

— Гаразд. Робіть свою справу. Місіс Хоппен, — гукнув він до економки, яка неохоче вийшла з сусідньої кімнати, — будь ласка, пройдіть з ним і допоможіть йому, якщо зможете.

Маленький чоловічок, якого звали Герровей, завагався, почервонів, зробив марну спробу перехопити погляд Байєрлі і промимрив, звертаючись до двох поліцейських:

— Ходімо.

Через десять хвилин вони повернулися.

— Все? — запитав Байєрлі тоном людини, яку не особливо цікавить ні запитання, ні відповідь на нього.

Герровей прокашлявся, почав щось казати, але голос його зірвався, і він кинув сердито:

— Послухайте, містере Байєрлі, спеціальна інструкція зобов’язує нас обшукати будинок.

— А ви цього хіба не зробили?

— Нам чітко сказали, що ми повинні знайти.

— Невже?

— Коротше кажучи, містере Байєрлі, нам сказали обшукати вас.