Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

У вісімдесяті він був молодшим науковим співробітником Академії наук, доки не почав вивчати усілякі аномальні явища і не вилетів з роботи.

Потім працював у котельній і складав гороскопи для різних видань. Через ті гороскопи, які йому замовляла і наша газета, я й вийшла на нього. Звісно, тоді він наплів мені три мішки гречаної вовни, з якої я каюсь! зробила непогану «лякачку» для довірливих домогосподарок.

Але тепер я просто не могла поставитись до нього так, як тоді, адже і сама втрапила в історію, гідну пера такого самого писаки-писайла, якою була в ті часи.

З ентузіазмом і новою цікавістю роздивлялася світлини на стіні. Це були вирізані з журналів або перезняті з листівок і репродукцій портрети відомих людей певно, тих, з ким «спілкується» мій герой. Половина з них були мені незнайомі, але серед них я упізнала Марію і П'єра Кюрі, Фріду Кало, Розанова, Ахматову з Пастернаком і ще зо два десятки письменників, мандрівників і науковців. Звісно, була тут і знаменита світлина Ейнштейна, де той показував світові язика.

Серед них висіла і фотографія самого господаря, яку я тоді не дуже добре запам'ятала: він стояв над морем на гребені якогось валуна.

Біла сорочка, мов прапор, розвивалася за плечима, відкриваючи зору стрункий рельєфний торс. Він ніби зійшов зі сторінок книг Гемінгвея чи Джека Лондона кращого порівняння не знайти. І при тому в його обличчі було щось дитяче, точніше безборонне і навіть наївне. Він не був схожий на жодного з чоловіків, яких я знала. Я посміхнулась: якби зустріти такого раніше атас: «Прощавай, Миросю!»

Господи, про що я думаю!..

…З кухні почулися кроки господар повертався з тацею, на якій стояли дві чашки, цукорниця і вазочка з бубликами.

Я швидко перевела погляд зі світлини на господаря. Фланелева сорочка, протерті на колінах старі джинси…

Краще б він спалив це все і розвіяв попіл над тим морем, над яким він стоїть такий гарний, наче Аполлон Бельведерський. Фото це мить солодкого обману на майбутнє... Ось чому я не люблю фотографуватися! Просто ненавиджу стояти перед камерою! Ось чому в мене самої лишилося тільки кілька світлин у старому альбомі. Якби і їх не було я б не поїхала в той двір. Чоловік сів навпроти, посунув до мене чашку і бублики. Я поглянула на нього уважніше чи лишилося в ньому щось від цього знімку? Так, він і зараз виглядав досить оригінально. Певно, привертає жіночі погляди. І тим дивніше, що досі живе сам… Чим можу допомогти? Збиваючись і затинаючись більше, ніж зазвичай, я почала пояснювати (краще сказати брехати), що редакція отримала листа від однієї жінки, котра стверджує, що може переходити у своє минуле. Навіть, втративши обережність, досить яскраво змалювала, яким чином це відбувається, шлункові болі, що пронизують тіло, поява лави під деревом і спілкування з… собою ж і власними батьками. Він слухав мене, мов лікар, спокійно і без особливої цікавості до теми розмови.

Що ви хочете від мене почути? нарешті сказав він, і в його голосі пролунала іронія.

Ну як, розгубилася я, минулого разу ви досить цікаво розповідали про існування двох світів, що розташовуються один над одним… Ви більше в це не вірите?

А ви вірите? посміхнувся він.

Я не знала, що відповісти.

Або він мене перевіряв, або просто знущався тоді і тепер.

Не знаю… тихо відповіла я.

Все ви знаєте! жорстко сказав він. Я тільки не розумію суті вашого питання. Ну, потрапляє та ваша… м-м-м… жінка в минуле. І що? Суть питання? Чи можливо це? Я і минулого разу вам казав: теоретично так. Є гіпотеза, що простір спільно з часом має спіральну будову. Причому спіральну по часовій координаті... Це зрозуміло?

Я дивилась на нього широко розкритими очима, по яких можна було прочитати красномовне: «Ні!» Він зітхнув:

О'кей! Не буду вам голову морочити термінами, простіше показати на пальцях.

І взяв зі столу газету, акуратно відірвав від неї довгу смужку і намалював уздовж стрілку. Поставив по всій довжині позначки: 1920, 1930, 1940... Я зрозуміла, що то роки, і заворожено слідкувала, як на часовій лінії з'являються загадкові 2040-й, 2050-й. На більше смужки не вистачило.

Уявіть собі, що це вісь часу, продовжував він. Ви бачите, що на мандрівку в часі, скажімо, з 1950 року до 2010-го доведеться шістдесят років повзти уздовж цієї лінії. Плин часу тягне нас в одному напрямку з минулого до майбутнього, і ми безсилі навіть пригальмувати в ньому. Але це у тому випадку, коли ви знаходитесь в межах цієї вісі і, звісно, не можете її покинути. А ваша... е-е-е... знайома отримала можливість залишити цю вісь і пішла не по прямій, а… перпендикулярно до неї. Якщо ж вважати, що лінія часу не є прямою, а ось так згорнута у спіраль… Хвилинку!

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар