Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Без дати-2


…Тимчасово перебуваю у Томочки.

Хотіла зняти кватиру, але цим треба займатися, а часу на оглядини помешкань немає я прийняла пропозицію Олега і тепер шалено готуюсь до запуску програми.

Олежик задоволений, допомагає всім, чим може, облаштовує новий павільйон для зйомок і страшенно радіє, що я вилікувалась. Вбачає в цьому свою заслугу. Я, звісно, роблю вигляд, що так воно і є…

Я готуюсь до нової робити і переїзду. Хоча Томочка мене не квапить. Навпаки, хоче, щоб я залишилась в її охайному помешканні «на скільки треба, хоч назавжди». І поглядає винуватими очима. Вона завжди відчувала відповідальність за іншого. А мені смішно. Я нічого у неї не питаю, але і так видно вона світиться, хоча при мені намагається насунути на обличчя «маску скорботи». Таке вже виховання… А дарма! Я теж свічусь. І цілком поділяю її емоції. Мені лишився тиждень до офіційного розлучення, їй, дасть Бог, стільки ж до бажаного заміжжя. Цього разу вона не пропустить свій шанс, і я її всіляко в цьому підтримую. Вона погарнішала, очевидно, порожнеча в її душі швидко заростає. Я теж виглядаю непогано. Адже і я повертаюсь до себе. Мені більше не сниться вежа я дійшла до неї і зруйнувала. Мене більше нічого не стримує! Це ні з чим не зрівнянне відчуття. Ніби довгі роки прожив в іншій країні, а тепер відкриваєш для себе рідну землю. Майже в прямому сенсі! Впритул бачу кожну травинку і кожну краплю на ній. Кожен ковток повітря переповнює мене радістю і спокоєм. Скрізь я чую музику. Навіть якщо вона лунає з щільно припасованих до чиїхось вух навушників або за стінами багатоповерхівки. Ніхто її не чує а я чую! Адже я чула її завжди. Тільки забула про це.

Десятки років я стрімко віддалялася від себе від тієї Ніки, для якої було краще померти, ніж ворушити плавцями в теплій і каламутній воді, ковтати наживку і жиріти в тихій заводі.

Краще стати під холодний душ і змусити себе прокинутись.

Виявляється, якщо з усієї сили розчахнути двері, про які говорила Аделіна Паулівна, в напрямку «на себе», вони можуть здорово дати тобі по лобі. Непогана терапія: поволі отямлюєшся і бачиш, що шлях за цими дверима не уривається. Не може урватися! Певно, з цього я і почну свою першу програму. Мусимо тимчасово відступити, отримати «по лобі», щоб побачити перспективу. І себе в ній чи не зажиріли? І піти далі.

Без дати-3


…На вулиці дощ. Перший дощ після спеки. Мерехтить в повітрі, такий дрібний, без крапель, наче небесний садівник вирішив поприскати землю з пульверизатора.

Весь цей не такий вже й довгий час, доки вирішувала нагальні і тимчасові справи, не полишала думати про найголовніше…

Іван Олександрович Вільде, вулиця Жовтнева, 7.

«Любов з фантомами: міф чи реальність?» Таки знайшла цю свою давню вирізку з газетьонки, в якій перебивалася з хліба на воду багато років тому.

Ніколи не знаєш, чим озветься випадково сказане слово. В'їлась в цю статтю очима, мов домогосподарка, для якої і писала ті небилиці. Звісно, не знайшла там нічого корисного для себе. Крім кількох заключних рядків: «Можна прожити все життя і жодного разу не зіткнутися з дивом. Можна зіткнутися і пройти повз нього з пучком редиски в сумці і думками про ціну на ковбасу. А можна просто піти назустріч…» Але це написане так, між іншим і для інших. Я вагалась: якою може бути ця зустріч? Тобто я маю «кинутися на шию» (а мене, до речі сказати, жодної хвилини не полишала ця думка!) людині, яка цього не чекає. Отже, розпочати все заново? Навіщо? І ще одне турбувало мене. Те саме: чи не нафантазувала я собі ось цю «любов з фантомами»?.. Раптом згадала, що у мене є остаточний тест на перевірку своєї ненормальності, на яку так промовисто натякав Мирось, коли ми подавали заяву на розлучення. Цей «тест» мій лист.

Ось про що я забула! Лист, який писала тим ранком і який засунула за рамку фотокартки. Якщо він існує…

Але як має виглядати мій візит? Знову представлятися набридливою журналісткою і вигадувати, за чим прийшла цього разу? Чи не занадто?

Пригадала, він сказав, що чекатиме на мене. Здається, так? А чи можливо скористатися цим запрошенням?

Наприклад, сказати, що випадково проходила повз і вирішила заскочити «на вогник». Знову опинитися в кімнаті з круглим столом і зеленою лампою.

Розповісти все, як є. І про наше побачення в «лазівці».

Він, звісно, не повірить. Тоді попросити його власноруч розкрутити рамку фотокартки. Просто попросити це зробити без жодних пояснень. Він дістане лист, почне читати…

І я…

І я згорю від сорому!

А якщо того листа там не буде?

Тепер все видавалося набагато складнішим. Таким, як і має бути.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар