Слава ЗСУ!

Янгол

Він любив спостерігати за смертними. За їхнім життям й вчинками позбавлених здорового глузду й сенсу. Обожнював читати книжки зміст, яких знав наперед, проте перегортав кожну сторінку із захопленням, аж поки не настане кінець розповіді. Жива природо Землі дарувала йому нові відчуття й питання. Він був зовсім юний. Юність й згубила його.

Нарешті настав цей час, на який чекав з нетерпінням тамуючи подих. Отримав підопічного – новонароджену дитину.

Дівчинка росла, а разом з нею його любов до людей. Кожну секунду її життя янгол знав наперед. Знав те, що людям не потрібно. День її смерті. Однак він був спокійний… Час не прийшов. Дитинство минало, а юність швидкими кроками мчало назустріч. Ось і вже й випускний клас, сльози, радість, а янгол хмурнів й крила його ставали дедалі слабшими. Біле пір’я опадало мов пухнастий сніг на гріховну землю. Проте він не мав права писати в книжці її життя. Мовчав. Дивився. Оберігав для того моменту…

Сонячний день вітав всю землю травневим теплом. Дівчинка сиділа під розлогим деревом й читала її улюблену книжку «У тіні кохання». Крізь могутню крону пробивалось світло й падало на землю. В далечині було чути пташиний спів. Легке платтячко роздував бриз, а чорне волосся мов пір’я ворона хвилями падало їй на плечі. Маленький носик прикрашав її миле личко, котре струменіло молодістю. На вустах грала посмішка. Він ніколи не бачив таких очей як у неї… Бузкового кольору.

Янгол плакав. Останні слова заповнюють її книжку й час підходе невблаганно. Його час спливав також, однак серце билося швидше не від цього. Нарешті він зрозумів, яка мука бути охоронцем й не мати права щось змінити.

Книжка випала з її рук і впала на смарагдовий килим трави. Ось і настав тільки початок.

- Не бійся, я поруч – прошепотів він й розчинився мов повітряний ефір.

В її руці лежала біла пір’їна, яку колихав легенький бриз початку нового життя.

Нова книжка з’явилась на світ, а назва дана ним – «Коло»