Слава ЗСУ!

— Чотири тисячі вояків… Навіть не повні, — промовив сам до себе гетьман. — А щось діяти треба.

— Так, треба діяти, — повторив Рефік.

— Так—так—так, — стиснувши дві великі руки в один здоровецький кулак, мовив гетьман.

— Треба швидко вирішувати, найясніший гетьмане, — нагадав Рефік.

— Я — не найясніший. — Це — царі та хани найясніші. А я — простий козак. Мені не треба, щоб мене називали найяснішим. Я хочу, щоб у моїй голові була яснота…

— Ви надто скромні, хоробрий гетьмане, — запетляв зизими очицями Осман. — Чи ж не пам’ятаємо ми всі, як жорстоко побили ви нерозумних наших земляків біля Білої Церкви?! У вас завше яснота в голові.

— Великий наш проводир Шагін—Герай, — втрутився Рефік, — наказав нам погоджуватися з усіма вашими побажаннями й вимогами, — аби лиш ви погодилися вступити зі своїм переможним військом до Криму і врятувати його. Шагін—Герай обіцяє найкоштовніші подарунки, але найбільший його подарунок — це вічна дружба з хоробрими запорозькими козаками… Ви бачите, хоробрий гетьмане, що ми сьогодні забули про нашу традиційну хитрість. Ідеться про історичну долю нашого народу: чи буде він вічним вашим другом, чи стане заклятим ворогом під яничарськими знаменами кольору щойно пролитої дитячої крові…

— Ми обговоримо це питання на раді, — коротко сказав Дорошенко…

Рада всіх козаків, що були на той час на Січі, зібралася по обіді. Били—били тулумбаси, майоріли знамена, козаки голосно обговорювали новину, яка вже була відома, щойно тільки татари переступили поріг гетьманського куреня.

Ситуація в Криму була козакам добре відома. Всі вони чудово знали, що там уже кілька літ точиться боротьба між двома силами: протурецькою та самостійницькою. Протурецькі сили очолює Кантемір—мурза, який мріє зробити Крим провінцією Османської імперії. Інші сили, які борються за Крим незалежний і дружній до північних сусідів, очолюють брати—хани Шагін—Герай та Магомет—Герай. Шагін—Герай просить допомогти… А у козаків зараз нікчемно малі сили. Та ще й польський король категорично забороняє без дозволу йти в походи. Може, він дозволив би зараз такий похід, але ж треба посилати тоді до нього послів від Січі! А доки ті посли прибудуть туди, потім назад, то вже йти в похід буде пізно — Шагін і хан Магомет будуть розгромлені.

— Слухайте гетьмана! — пролунало над майданом. Гамір на площі стих. Гетьман Дорошенко — високий,

могутній, зовні спокійний — вийшов на підвищення, щоб його бачили й чули всі. Позаду нього стали Рефік та Осман.

— Товариство! — мовив гетьман, обводячи карими очима сорок сотень козаків. — Є нагальна потреба в раді.

Кажи, пане гетьмане! — дружно озвався майдан.

Щойно прибули до нас посланці славетного Шагін—Герая, найпершого помічника і брата володаря сусіднього нам Криму великого хана Магомета. Магомет—Герай і Ш чгін—Герай просять про допомогу… Двадцять п’ять тисяч вершників лихого й немилосердного Кантеміра, перемігши за Дунаєм військо славетного Шагіна, мчать по його п’ятах, аби захопити Крим. Усе вирішується протягом найближчих днів. Що нам робити, товариство, — дивитися, як перемагає супостат і слухняна лялька в чужих руках — ми знаємо, чиї то руки, — Кантемір чи, не жалуючи живота свого, піти на допомогу нашому союзникові великому ханові Магометові та його братові Шагінові?

Майдан не шумів, але й не мовчав. Тихий гомін покотився по ньому. Справді ж бо — сили у Кантеміра значні, козаків же зараз мало. Та й перебувають вони на Січі не задля походу, до якого кличуть їх посланці Шагіна, а задля іншої справи, про яку вголос не говорилося… Польща в цей час воювала зі Швецією — отож її особливо цікавив спокій на південних кордонах, мир із Османською імперією. Щойно навели лад із турецькою ідеєю щодо побудування нових фортець, як почалася нова колотнеча — уже між турецьким ставлеником кримським мурзою Кантеміром і ханом кримським Магометом, а фактично його братом і справжнім володарем ханства Шагін—Гераєм… І ось Шагін—Герай зазнав страшної поразки. Якщо йому не допомогти, то Кримом заволодіє Кантемір — і знову з—за Перекопу дихне на Україну страшною загрозою. Хай це буде не тепер, а, як ото кажуть, у четвер, але ж ліпше сьогодні вирвати з коренем лиху бадилинку, ніж чекати, коли вона виросте у велетенське дерево, що його й сокирою не врубаєш і сотнею волів не викорчуєш!..

— Треба йти татарам на поміч, — почув Яремко голоси з правого боку. Та й з лівого боку залунало те ж саме…

— Ви знаєте, товариство, силу Кантеміра — і знаєте нашу силу! — промовив Дорошенко.

— Ми знаємо розум Дорошенка, — озвалися козаки. — Веди нас на Кантеміра!