Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
З іншого боку — й татари Шагіна—Герая запалили кілька будинків. Татарам вдалося подолати мури, бо основні сили Кантеміра були зосереджені з того боку, звідки штурмували козаки…
Уже попадали оті троє козаків, які залишилися охороняти гетьмана, уже попадали й інші, а Дорошенко рвався усе вперед і вперед, і йшли за ним визволені невольники, татари, яким остогидло турецьке ярмо…
Уже пів—Кафи було освітлено вогнями пожарищ. Уже пів—Кафи було в руках козаків та воїнів Шагіна—Герая…
Дорошенкові охоронці відшукали, нарешті, полк Мізерниці. Знайшли й Мізерницю.
— Пане полковнику! — гукнув старший з охорони. — Чому ваші люди не в бою?
— Я маю відповідати кожному драбові? — вхопився за шаблю полковник. — Такий наказ гетьмана!
— Гетьмана, навпаки, дивує, чому ви не виконуєте наказу, даного ще вранці. Ваші люди повинні бути на мурах Кафи! Гетьман післав нас, щоб ви негайно виступали!
— А гетьман що — живий?
— Аякже?! Виконуйте наказ!
— Мені потрібно, щоб він був на письмі! Начальник охорони гетьмана вийняв пістоля.
— Якщо ти, стерво, зараз не піднімеш свого полку, я тебе застрелю! Рахую до трьох! Раз!
Мізерниця пильно зиркнув довкола. З усіх боків дивилися на нього пістолі.
— Два!
— Гаразд! Зараз підіймаю! Тільки відведіть свої пістолі, я теж стріляти вмію!
— Не встигнеш, пане полковнику! А завтра ми з тобою поговоримо!.. Ой, поговоримо!
Через дві хвилини полк Мізерниці вже мчав із—за гори, де ховався ніби в засідці, до бою…
Дорошенко озирнувся — а за ним не більше десятка людей! Всі інші, що йшли з ним, упали: той на тій, той на іншій вулиці.
Надто захопився боєм гетьман, відірвався від своїх козаків. І тепер уже й козаки не знають, де він!
Та через якусь хвилину він почув цокіт копит — і на освітлену пожежею вулицю вискочили Яремко, Ляскало, Цабекало та інші козаки.
— Мехтодю! — тут же обернувся Яремко до Цабека—ла. — Біжи назад, веди сюди наш полк!
— Ти з полку Мізерниці? — запитав гетьман, важко дихаючи. — Чому полк і досі не бере участь в бою?
— Зрада, пане гетьмане! Полковник Мізерниця вчора вашим наказом пересунув наш полк подалі від моря, зняв варту з моря на ніч. Через це турки змогли висадитися в нашому тилу й піти просто на ваш курінь…
— Що ти говориш, хлопче?! — обурився гетьман. — Як смієш ти таке казати на достойного полковника?!
— Пан полковник переслав до вас чоловіка з Кафи, який мав попередити про турецький напад іззаду? Ні! Він віддав цього чоловіка турецьким шпигунам! Одного з них ми спіймали — сеньйора Гаспареоне. Його спільник Коломайко розповів усе про зраду Мізерниці.
— Досить! — загримів Дорошенко. — Зараз треба воювати, а не збирати плітки!
Навперейми козакам бігли татари з Шагіном—Гераєм на чолі.
Уже світліло небо, і гетьман гукнув калзі:
— Гайр олсун![51]
Татари пішли далі, беручи вулицю за вулицею, а Дорошенко з товариством зупинився під муром з кам’яниць, чекаючи на підмогу…
І раптом поряд свиснула стріла.
Яремко кинув оком у тому напрямку, звідки вона летіла, — і у відсвіті пожежі у вікні будинку напроти побачив обличчя сеньйора Гаспареоне! Та ж він же, Яремко, кілька, годин тому зв’язав цього триклятого турка і віддав гетьманським джурам!
— Пане гетьмане! — почав було Яремко і тут побачив, що Михайло Дорошенко важко опускається додолу. — Батьку Михайле! — закричав козак Ярема Ціпурина, намагаючись підвести свого гетьмана. Але не міг. Стріла втрапила в сонну артерію…
А козаки полку Мізерниці вже дісталися пристані, де згрудилися турки та кантемірівці, намагаючись зайняти кораблі і таким чином порятуватись.
І тут пролунало:
— Гетьмана вбито! Гетьман загинув!
Очі всіх повернулися на полковника Мізерницю, який вискочив разом зі своїми охоронниками на берег.
Мізерниця відкинув люльку вбік — надто вона йому остогидла своїм димом та кричущою недоладністю — і гукнув:
— Нам потрібен наказний гетьман! І його охоронці тут же закричали:
— Волимо наказним гетьманом Павла Мізерницю! Слава!
— Хай буде Мізерниця! — дружно гукнув полк.
Всі інші козаки билися — хто тут, а хто там, а хтось іще десь—інде…
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ, який оповість про лихі часи, що настали для Яремка та його друзів
Яремка та ще двадцятьох козаків вели на розстріл.
Як тільки поховали біля Кафи гетьмана Михайла Дорошенка, вночі було пов’язано найближчих товаришів полководця. Така була воля Павла Мізерниці.
Це був другий наказ нового гетьмана.
