Слава ЗСУ!

А поряд — євреї теж. Продають різну бакалію, різні турецькі та ще бозна—які корінці, горішки, листочки, сушені плоди; і все це — дивно запахуще, як ніщо ніколи не пахне в цих північних краях, і, буває, пройде який—небудь козак, погляне на все це зілля та й згадає раптом, як позаторік пустив був з товаришами на дно Чорного моря цілу галеру з таким добром — це ж не просто добро зі смачним заморським запахом та смаком, а чисте тобі золото! Якби про це взнав оцей єврей, що торгує цим добром, то його би правець тут же, на базарі, і вдарив. Не хоче козак, щоб торговець умирав, хоч і не християнин, а вже ж людина божа, — а тому й не каже про те, як галеру з таким добром на дно пустив… Ще поряд стоїть єврей — у нього церковні чаші, персні, лампадки, різне причандалля для зброї — позолочене та посріблене, є навіть дорога турецька та німецька зброя — і всі думають, що то й справді від турків та німців, а все це кувалося неподалік — чи в Черкасах, чи в Каневі, — та тільки робилося на заморський манір: хтось та й спокуситься на підробку! Щоправда, не дуже ту підробку й розпізнаєш, бо ковалі та зброярі добрі в нашій землі, іноді, буває, такий турецький ятаган чи дамаську шаблю викують, що ліпше рубає і красивіше на стіні висить, ніж те, що робилося і справді в Стамбулі чи Дамаську… Єврей купить у нього за третину ціни, а в Переяславі продасть за повну ціну — та й має зиск! А літ через триста відкопають нащадки отаку шаблю чи ятаган, отакий пістоль чи горлач у переяславській чи полтавській, у черкаській чи канівській землі та й мудрують: і що то в нас за предки такі були? Все заморською зброєю воювали? Своєї, певне, робити не вміли? Отакий—то був народ — навіть оборонитися від ворога не вмів!..

А в куточку біля цього торговця ще один єврей примостився — голки, нитки, гачки, спиці різні продає. А біля нього присів навпочіпки чоловік недобачливий—підсліпу—ватий — голки вибирає. Десь булку білу купив, надкусив її кілька раз, а оце побачив голки та й вирішив купити одну чи дві. Взяв у руку дві штуки одразу, роздивляється і так і сяк. Тільки єврей кудись убік гляне (бо ж біля нього ще покупець моститься), а підсліпуватий — раз! — та й устромив одну голку собі в булку і другу вже роздивляється. А потім знову вибере мент — і знову голку з булку, — і третю чи четверту вже роздивляється… А потім і каже: е, хазяїне, не подобаються мені твої голки, хотів купити одну чи й дві, а зараз, бачу, нема що купити в тебе. Та й пішов собі далі, а булка в руці, а в булці голки — не забути б, скільки устиг устромити, а то ще їстиме булку та ще й голку невийняту проковтне — тоді біда!.. Іде отой недобачливий—підсліпуватий повз намет, де товпиться багато вбраний люд, — і хоч сам цей чоловік голота голотою (онде навіть голки краде!), а в намет до шапошників та кушнірів заглянути хоче теж. Бо ж там на розмаїтих рогатинах та рогатинках — усілякі шуби та кожухи, різні шапки красуються. Зайдеш туди — мов сам поважним мужем станеш. Боброві шапки красуються — для гетьманів та полковників, для коронних стражників та магнатів. Ух, хоч раз би оцьому підсліпуватому та отаку шапку надягти — їй—бо, розуму б побільшало у стократ, і він би вже не голки, а щось більше й поважніше крав. Та навіть лисячу або вовчу шапку одягти такому чоловікові на голову — і то добре! Одразу б став схожим на управителя майонтку графа Кривоблоцького чи на його економа! Що то таке шапка! Ідеш, а тобі всі стрічні догідливо: паночку, паночку!..

А що то за звіриний крик? А то цигани біля шинку з ведмедем бавляться! А ведмідь отой на цепу, та ходить на задніх лапах, щось витанцьовує під чарівну сопілку та під бубон. Народ оточив цигана й ведмедя, юрмиться тісно й весело, ніяких тобі церемоній. А поміж людом циганчата сюди—туди в’юняться, кишені дядьківські та мазухи тітківські потроху й непомітненько випотро—шують, а дядькам та тіткам смішно—смішно, аж лоскотно десь усередині! Аж тут раптом якась молодиця, застукавши в найпотаємнішому своєму місці чужу чорняву руку, як заверещить: «Грабують!» — та хап навздогін тую руку, а то вже не рука, а щось інше, і не циганчати, а келаря сусіднього собору, — а циганча вже продерлося крізь частокіл людських ніг та випірнуло перед отим підсліпуватим—недобачливим крадієм голок, а той хотів ухопити малого за кучерявого чуба, а булка з рук випала та й покотилася по землі — якраз до ведмедя! А той ту булку хап у лапи — та в пащеку свою червону та смердючо—гарячу — там і захрумтіла вона разом з краденими голками на зубах ведмежих!

— Ґвалту! — хотів було гукнути бідний крадій голок, та що вже кричати — то себе видаси! А як цигани узнають, що то ти їхньому ведмедю такі ласощі підсунув, то приб’ють тебе на людях — і ніхто не заступиться; кожен—бо бачив, що саме ти підкинув булку з голками бідній тварі!