Слава ЗСУ!

— Я думаю, — з болем промовив Бекір, озираючись довкола.

— Люди, які вас охороняють, турецької мови не знають, — збрехав Андрій. І Бекір знав, що він збрехав, але йому було від того все—таки легше.

— Я з глибокою повагою ставлюся до небажання найхоробрішого Бекіра—баші рятувати своє особисте життя за рахунок переговорів з козаками. Але ж чому повинні втрачати свої життя хоробрі воїни хондкара, що зібралися під зеленим знаменом пророка? У руках розсудливого Бекіра—баші — їх порятунок!

Сонце сходило вдалині за Бугом.

— Я востаннє запитую і чекаю на однозначну відповідь розважливого Бекіра—баші. Якщо я такої відповіді не отримаю, то доведеться відвезти вас до Варшави, а військо, якщо воно не піде само з наших країв, нещадно знищити…

— Якщо Андрій—баші так добре вміє розмовляти моєю мовою, то він, напевне, так само добре вміє грати в шахи…

— Я чекаю на відповідь…

— Якщо мудрий Андрій—баші так добре розуміється на наших звичаях, то він збагне, що я хочу дати йому остаточну відповідь за допомогою шахів. Я не можу відповідати прямолінійно, по—гяурськи, по—фарангськи, по—уруськи: так чи ні! Як шахи покажуть — так і буде!..

— Як? — уточнив Закривидорога. — Якщо мудрий Бекір—баші програє, то він пристає на мої умови…

— А якщо програє премудрий Андрій—баші, то він пристає на мої умови, — ласкаво мовив Бекір.

— Так не буде! Якщо я програю, то це означатиме, що премудрий Бекір не пристає на мої умови. Тобто: я відвожу його у Варшаву.

— Це — дуже жорстокі умови. В них немає милосердя.

— Умови тут диктую я, наймудріший із наймудрі—ших! Приносьте сюди шахи! — звернувся Андрій до одного з охоронців, — і той тут же гайнув до коней, які стояли біля в’юків з речами, захопленими у Бекіра—баші.

У шахи Андрій Закривидорога навчився грати давно — ще від часів дружби з Тимошем Клюсиком. Той грав добре, хвацький і мудрий Клюсик. А взагалі не було, здавалося, такої гри, де б він грав кепськи. У карти міг роздягти найзавзятішого пройдисвіта, у шахи міг дати мат теж будь—кому. Шкода, що так несподівано загинув при Синопі… Добре грав і Скрипник, і Андрієві доводилося не раз із ним змагатися на шахівниці. Мудрий і витончено—підступний у шахах, Скрипник бив Закривидорогу не раз, але не щоразу. Бувало таке, що й Андрій бив Петра, і це викликало в нього неабияку радість, — хоч зовні він її й не виявляв бурхливо…

Бекір—баші грав знаменито — на рівні Скрипника. Це Закривидорога відчув уже після десятого ходу, коли Бекір почав діставати своїм конем і турою його короля …. Андрій замислився, шукаючи виходу, Бекір ввічливо підкваплював його. Нарешті Закривидорога пішов на жертву слона. Ввічливий супротивник замислився, довго думав — і, нарешті, взяв запропоновану жертву. Закривидорога тут же перейшов у наступ. Бекірові—баші весь час не вистачало одного ходу, щоб викрутитися, він намагався надолужити цей хід жертвою коня і навіть тури, — але Андрій не приймав «данайських дарів» і тиснув свого супротивника нещадно…

Один з охоронців підійшов до Андрія і сказав, що за обрієм іде кілька великих загонів турків — ідуть у бік балки, де заховалися козаки з полоненим турецьким доводцею.

— Ще скільки часу маю, щоб дограти з турком оцю партію? — запитав Закривидорога.

— Та здалась вам ця партія, полковнику! Треба негайно мчати до лісу або у плавні.

— Тут — діло принципу. Чверть години вистачить?

— Не знаю, — похмуро відповів охоронець.

Андрій підійшов до шахівниці. Зробив хід. Бекір—баші замислився…

— Скоріше треба думати, найхоробріший з найхо—робріших! Якщо ми за чверть години не встигнемо дограти цю партію, то сюди можуть наскочити ваші вояки…

— І що? — Бекір—баші підвів на Андрія свої очі.

— Доведеться відрубати вашу мудру голову, щоб вона не дісталася вашим воякам.

— Гаразд, — відповів Бекір—баші. — Я міг би протриматися ще хвилин із п’ятнадцять, але це все одно не врятувало б мене від розгрому. Скажіть тільки, наймудріший з урусіз, який би ви зробили хід після того, як я пішов би пішаком під вашу королеву?

— Я віддав би королеву, а потім зробив би через чотири ходи мат.

— Тоді я здаюсь, найясніший Андрію—баші! Хід пішаком під королеву був би найкращим ходом, якби ви не побачили мата через чотири ходи.

— Отже, наймудріший з найхоробрішіїх приймає мої умови?

— Безумовно, — процідив крізь зуби Бекір.

— Тоді зараз приведуть сюди вашого начальника розвідки і ви дасте йому розпорядження негайно відводити війська на Ячаків…

— А я?

— Як тільки ваші війська будуть у Ячакові, я відпущу вас туди… А тим часом у нас із вами буде ще не одна нагода пограти в шахи. Ви, до речі, сильний шахіст, і я потерпаю, що в наступній партії ви мене поб’єте…