Слава ЗСУ!

Одне слово, чутки про те, що в усіх цих дипломатичних інтригах замішано й сеньйора Гаспареоне, дійшли до Дорошенка вже 1626 року. Потім дійшли чутки, що сеньйор об’явився в Криму. Після того як козаки дали знати про турецького шпигуна й інтригана Шагінові, його ледь не було заарештовано в Бахчисараї, та він вчасно умудрився зникнути. А торік, 1627 року, він об’явився в Ячакрві. Що він там робив, невідомо, але погано те, що Гаспареоне взявся знову нюшити біля кордонів з Річчю Посполитою…

Та Дорошенко знову повернувся думками в 1626 рік…

Тоді зимовий похід—наскок кримських татар, що про нього повідомив Шагін—Герай, зрештою, не увінчався будь—яким успіхом. Весь ясир відбили у кримчаків козаки й жовніри Хмельницького, та схоже було й на те, що татари не вельми й дорожили цим ясиром — від турків вони отримали компенсацію грошима… Турки відчули, що удар, завданий ними через Крим, не сильний, тому вони дали команду готуватися до нового наскоку. На цей раз Магомет—Герай виявив істинно кримсько—татарську хитрість і разом з Шагіном підняв до походу всі військові сили, які гуртувалися довкола Кантеміра. Було назбирано десь вісімдесят тисяч тих, хто завтра за наказом чи кличем із Стамбула міг би підняти зброю проти Магомета—Герая і калги — Шагіна — і все це було післано на Україну.

А на Україні всі ці сили було знищено Дорошенком та його козаками. Та татари прийшли на Україну у вересні, а у серпні, тобто за місяць до того, поляків здорово побив у Пруссії знаменитий Густав—Адольф — і польський круль Сигізмунд мусив для протидії військам шведського короля забрати з України все кварцяне військо і кинути на Прибалтику. Щойно забрав Сигізмунд кварцяне військо, як прийшло вісімдесят тисяч кримських татар під проводом нуреддіна—султана, другого принца Криму після Шагіна…

Зараз Дорошенко, їдучи на своєму коні, думав про дивовижний збіг подій на північному й південному театрах війни. Якби він був наївним, він подумав би про перст долі, про промисел божий. Але Михайло Дорошенко був реалістом і дивився на події тверезими очима, тому в усьому, що відбувалося, він бачив не збіги, не випадковості, а причинні зв’язки. Османська імперія, знесилена, але все одно могутня і страшна для всієї Європи, умудряється об’єднати свої зусилля з зусиллями інших держав цієї частини світу у боротьбі проти Речі Посполитої. Тут, очевидно, діє добре відрегульований координаційний механізм, який поставив собі завданням знесилити і розчленувати найсильнішу в даний момент державу середньої Європи — Річ Посполиту. Османська імперія хоче досягти своєї мети діями Швеції, Криму, Богданії, Московії. Щоправда, Московія не піддається на хитрощі турків, вона всіляко допомагає «черкасам» — так у Москві звуть українців. Богданія допомагає туркам, як то кажуть, з—під батога. Ніколи озброєні люди з богданської землі не йшли на Україну та її людей. Швеція воює проти Речі Посполитої — це так. А от Крим — Крим не хоче бути ворогом ні поляків, ні українців, ні московитян — але на це штовхають ханство Османська імперія та підкуплені нею люди — серед них і яскравий, сильнодухий, жорстокий і нещадний Кантемір—мурза.

Треба не допустити до трону Кантеміра! Якщо цей мурза дорветься до влади, то доля Криму (і тепер, і в майбутньому) повисне на волоску.

А тепер — щодо фортеці Іслам—Кермен, що її побудували ще турки на переправі через Дніпро, а потім віддали кримським татарам, щоб вони загороджували козакам дорогу до Чорного моря. Як би там не було, але цю фортецю збудовано на українській землі. Нічийна земля? Ні, не нічийна. Тут не було ще татар, тут не було ще тз’рків, а слов’яни ходили цим шляхом «із варяг у греки», і був це не просто використовуваний, а освоєний, опанований людьми Давньої Русі шлях. Тут жили наші люди, і тільки після приходу Батия, після захоплення цих просторів новими кочовими племенами, ці краї стали ніби не нашими… Отже, не можна допустити, щоб фортеця навіть дружньо настроєного Шагіна стояла на українській землі. Треба цю фортецю зруйнувати. Ліпше це зробити полюбовно, тобто зв’язатися з Шагіном і випросити в нього розпорядження на здачу фортеці в руки козаків… Але де зараз Шагін—Герай? Він зник з поля зору Дорошенка та його розвідки. Десь проґавили свого друга козаки… Що ж, доведеться зробити геть усе, щоб татарський гарнізон без бою здав фортецю Іслам—Кермен. Колись це була турецька фортеця, її справді побудували турки ще в минулому віці. Півсторіччя тому ще козаки запорізькі разом з козаками московськими ходили на Іслам—Кермен. Року 7084, а від народження Христа — 1576, Іван Грозний наказав післати на Січ з Москви «козакам усім по три карбованці грошей на чоловіка, а іншим по чотири карбованці добрим козакам та по зипуну», порох, зброю і хліб «по три чверті запасу на чоловіка». Того ж таки року 7084 прибули на Дніпро на допомогу запорожцям великі загони вільних донських та московських служилих козаків. І ось усе це військо, з’єднавшись, пішло на Іслам—Кермен. Хоч і сильно оборонялися турки, та ніщо їм не допомогло — три козацькі загони взяли штурмом Іслам—Кермен і зруйнували фортецю до фундаменту… Та минули роки — і знову піднявся Іслам—Кермен, і знову був він кісткою в горлі українським козакам. Був би весь час володарем Криму Шагін—Герай — то можна було б усе якось і потерпіти, хоч… Але ж якщо стане тим володарем Кантемір?! Що тоді?! Ні, не можна тримати цю фортецю!..