Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника

Мумі-троль і Нюхмумрик пополотніли й з жахом перезирнулися, одразу зрозумівши один одного: капелюх!

— Не біда, — заспокоїла Мама. — Ми влаштуємо виправу до моря, а попри те занесемо Ондатрові обід.

— Берег моря — це так буденно! — зачмихав Чмих. — Невже не можна податися куди-інде?

— Цитьте, діти! — підвищив голос Тато. — Мама хоче скупатися у морі. Збирайтеся!

Мама Мумі-троля кинулася пакувати речі. Поскладала ковдри, каструлі, взяла березової кори на розпал вогню, кавник, їжі без міри, олійку для засмаги, сірники і все, чим та на чому їсться, а ще запакувала парасолю, теплий одяг, ліки від розладу шлунку, збивачку для вершків, подушки, сітку від комарів, убрання для купелі, скатертину і навіть свою торбинку. Інколи завмирала на мить, пригадуючи, чи нічого не забула, і врешті оголосила:

— Можемо вирушати! Відпочинок над морем — чи може бути щось ліпше!

Тато Мумі-троля подбав про люльку й вудку.

— Усі готові нарешті? — запитав він. — Певні, що нічого не забули? То рушаймо!

Уся громадка попростувала до моря. Останнім чеберяв Чмих, тягнучи за собою шість маленьких іграшкових корабликів.

— Як гадаєш, Ондатр уже встиг чогось накоїти? — пошепки запитав Мумі-троль Нюхмумрика.

— Сподіваюся, ні! Але мені так неспокійно на душі!

Тієї миті всі зупинилися так раптово, що Гемуль ледь не напоровся оком на вудку.

— Хто кричав?! — переполошилася Мама.

Увесь ліс дрижав від дикого гику. Хтось або щось гупотіло стежкою їм назустріч, нестямно горлаючи, чи то від страху, а чи від лютощів.

— Ховайтеся! — заволав Тато Мумі-троля. — Страховисько суне!

Та не встиг ніхто ще й кроку ступити, як на стежці з’явився Ондатр — вибалушені очі, хутро дибки. Він шалено вимахував лапами і безтямно лебедів щось зовсім незрозуміле, з чого можна було хіба зробити висновок, що він був дуже злий або дуже наляканий, або ж дуже злий, тому що дуже налякався… Він вихором помчав далі, у Долину Мумі-тролів, лиш за ним захурчало.

— Що це найшло на Ондатра? — чудувалася Мама. — Завжди такий спокійний і статечний!

— Щоб аж так перейнятися обірваним мотузком гамака!.. — похитав головою Тато.

— Гадаю, він роззлостився, бо ми забули принести йому попоїсти, — висловив припущення Чмих. — Тепер самі усе з’їмо…

Отак стурбовано розмірковуючи, подорожні простували до берега моря. Але Мумі-троль з Нюхмумриком вихопилися вперед, щоб зазирнути до печери раніше за всіх.

— Ліпше не ризикувати й не заходити досередини, — порадив Нюхмумрик. — Може, ВОНО ще там є. Зазирнемо крізь дірку у стелі.

Друзі мовчки видряпалися на скелю і поплазували, звиваючись по-індіанському, до отвору. Посеред печери стояв порожній Чарівний капелюх, плед валявся в одному кутку, книжка — в іншому. І ні живої душі… Однак піщана долівка була густо змережана дивними слідами, ніби хтось по ній стрибав чи танцював.

— Це сліди не Ондатрових лап! — мовив Мумі-троль.

— Я взагалі маю сумнів, що це — сліди лап, — озвався Нюхмумрик. — Надто дивні вони на вигляд…

Друзі злізли зі скелі, сторожко озираючись навсібіч, але нічого надзвичайного не спостерегли.

Так вони і не довідалися, що так жахливо налякало Ондатра, бо той категорично відмовився розповісти про це.[3]


Тим часом решта товариства дісталася берега моря — усі стояли гуртом біля самого прибою, жваво розмовляючи та жестикулюючи.

— Вони знайшли човна! — вигукнув Нюхмумрик.

— Біжімо до них!

І дійсно! То була справжня велика біло-зелена лодія, обшита лиштвами, з вітрилами, веслами та рибацьким спорядженням на борту.

— Кому вона належить? — поцікавився засапаний від бігу Мумі-троль.

— Нікому! — з тріумфом у голосі відповів Мумі-тато. — Лодію прибило хвилями до нашого берега. Це дарунок моря!

— Її треба якось назвати! — хвилювалася Хропся. — «Гарнюня» — правда ж, красиво?

— То ти у нас гарнюня, — спогорда пирхнув Хропусь.

— Я пропоную назву «Морський орел».

— Ні, — запротестував Гемуль. — Назва повинна бути латинською. Скажімо, «Muminates Maritima»!

— Я першим її побачив! — втрутився Чмих. — Це моє право — дати їй ім’я! «Чмих» — дотепно, коротко і гарно.

— Де вже гарніше придумати… — не втримався від кпинів Мумі-троль.

— Діти, заспокойтеся! — намагався вгамувати збуджене товариство Тато. — Тихо, цить! Ясно як білий день, що право вибору імені за Мамою. Бо ж ідея прогулянки до моря належить їй!

Мама зашарілася.

— Не знаю, чи зумію, — скромно мовила вона. — Он у Нюхмумрика скільки фантазії. Хай ліпше він назве нашу знахідку!


  3 Якщо тобі цікаво дізнатися, на що обернулися штучні вставні щелепи Ондатра, запитай у своєї мами. Вона напевно знає (прим. авторки).

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.


Останній коментар

Максим 10:22:03

книга гарна і Т.Янсон має фантазію тільки погано те шо вона велика. Ну наприклад ти
забувся почитати на канікулах і читаєш в останній день а вона то має 36 сторінок


Діана 11.03.2019

Я думаю що книга хороша .
І у Туве Янсон хороша фантазія. :))))))


Саша 11.01.2019

Дурнуватий лише ти, замість ОБСИРАТИ
візьми і напиши. Побачимо який ти
будеш на ділі


Додати коментар