Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Капелюх Чарівника

— На дану мить цей сніговий талісман єдиний в усьому світі! — переконував Мумі-троль.

— Але я не можу відмовитися від пояса! — скімлив Чмих. — Любий Мумі-тролю, може, хай куля належить нам обом!

— Гм, — хмикнув Мумі-троль.

— Я лише інколи потримаю її в руках, — умовляв Чмих. — Скажімо, щонеділі…

Мумі-троль на якусь хвилю замислився.

— Гаразд, — врешті погодився він. — Можеш брати кулю щонеділі й щосереди.


У той час далеко від усіх берегом походжав Нюхмумрик. Він брів понад самою водою, і, коли хвилі з шипінням намагалися облизати його черевики, зі сміхом відстрибував убік. Як вони сердилися!

Неподалік мису Нюхмумрик зустрів Тата Мумі-троля, котрий тягав з води дошки та колоди.

— Чудовий матеріал, еге ж? — Мумі-тато засапався від зусиль. — З цього я змайструю причал для «Пригоди»!

— Допомогти вам? — запитав Нюхмумрик.

— Ні-ні, що ти! — аж наче злякався Тато. — Я й сам впораюся! Пошукай собі щось інше!

Мотлох, що його вихлюпнуло на берег морем, — невеликі бочівки, уламок стільця, кошик без дна, прасувальна дошка — не цікавив Нюхмумрика, бо то були громіздкі, обтяжливі речі. Нюхмумрик прошкував, заклавши руки до кишень і насвистуючи собі під ніс, відстрибував перед хвилями, а тоді наступав на них, дражнячись. Отак забавляючись, мандрував він довгим безлюдним берегом.


Хропся нипала між скелями на краю мису. Свою обпалену гривку вона сховала під віночком з водяних лілій і зосереджено шукала чогось такого, що викликало б здивування та заздрощі у решти. А коли всі удосталь надивуються, Хропся подарує свою знахідку Мумі-тролеві (якщо це, звісно, не буде якась прикраса). Дряпатися між камінням було дуже важко, та й вітер раз у раз норовив здмухнути з неї вінок. Принаймні море трохи вгомонилося. Ще нещодавно сердите море змінило барву з темно-зеленої на спокійнішу, блакитну, а баранці на гребенях хвиль стали радше окрасою, а не ознакою гніву. Хропся зійшла на вузеньку смужку каменистого пляжу між прибоєм та скелями, однак нічого, окрім водоростей та кількох уламків дощок, там не знайшла. Зневірена, побрела далі уздовж мису.

«Як прикро, що іншим завжди щастить на якісь вчинки, а мені ні, — журно міркувала собі Хропся. — То вони стрибають по крижинах, то ставлять загати на струмках або ж ловлять Мурашиних Левів. Хотілось би зробити щось нечуване самотужки і здобути визнання Мумі-троля».

Важко зітхнувши, вона задивилася понад пустельним берегом. І враз спинилася, мов уражена громом, а серце застугоніло їй у груденятах. На самому краю мису… О ні, надто страшно! На самому краю мису хтось лежав у воді, б’ючись головою до прибережного каміння. Хтось неймовірно великий, удесятеро більший за маленьку Хропсю!

«Побіжу й погукаю всіх!» — спалахнула в її голівці перша думка, але Хропся навіть не зрушила з місця.

«Ну чого знову злякалася?! — вмовляла Хропся саму себе. — Мусиш поглянути, хто там!» І вона, тремтячи, рушила далі. То була велика жінка…

Велика жінка без ніг… Який жах! Хропся ступила ще кілька непевних кроків і завмерла вражена. Велика жінка була з дерева! А яка ж вродлива! Крізь кришталеву воду прозирало її спокійне усміхнене обличчя з червоними щоками й устами, з широко розплющеними синіми очима. Волосся до пліч теж було помальоване в синій колір.

— Королева, — шанобливо прошепотіла Хропся.

Витончені руки жінки були складені навхрест на грудях, прикрашених золотими квітами та ланцюжками, а червона сукня спадала м’якими фалдами від тонкого стану до стіп. От лишень дивовижа — вродлива пані не мала спини…

Надто розкішний подарунок, хай навіть для Мумі-троля, міркувала Хропся, але вона таки подарує йому свою королеву!

Хропсю аж розпирало від гордощів, коли вона, сидячи верхи на животі дерев’яної королеви, припливла надвечір до бухти, де швартувалася їхня лодія.

— Ти знайшла човна? — запитав Хропусь.

— От молодець! Сама зуміла допровадити його сюди! — здивувався Мумі-троль.

— Це оздоба корабля, — пояснив Тато Мумі-троля, який у юні роки ходив морями. — Моряки часто увінчують форштевень судна дерев’яними фігурами королев.

— Навіщо? — упхав свого носа Чмих.

— Щоби прикрасити корабель!

— А чому у неї немає спини? — дивувався Гемуль.

— Бо саме спиною фігура прикріплюється до носа судна. Це й немовляті зрозуміло! — пирхнув Хропусь.

— Вона надто велика, щоб почепити її на «Пригоду»! Шкода! Страшенно шкода! — скрушно похитав головою Нюхмумрик.

— Яка вродлива пані! — зітхнула Мама Мумі-троля. — Подумати лишень, така гарна — і жодної їй втіхи з власної краси!

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 34.

Останній коментар

Злата 11.04.2021

не згодна


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо! Я читал некоторые
книги несколько недель!


Критик Критиков 03.04.2021

И что? Это так и надо!


Додати коментар