Слава ЗСУ!

Ліс уже справді був оточений з усіх боків суцільним кільцем нагоничів; за нагоничами стояв другий, рідший цеп, з надвірних команд і двірської челяді та мисливців, озброєних рушницями й пістолями; серед них, недалеко один від одного, стояли озброєні з ніг до голови шляхтичі, а за цим цепом, на деякій відстані від узлісся, розставлені були верхові стражники, щоб ловити Кармелюка, коли б йому, проти всяких сподіванок, пощастило прорватися крізь цеп.

Як і гадав Кармелюк, Янчевський з добірними воїнами зайняв найнебезпечніше місце — вузький прохід поміж двома лісами. Пан же маршалок зупинився на узліссі, що прилягало до степу, куди, як би не міркувати, Кармелюк не кидався б.

Навкруги ридвана марщалкового товпилося чимало вершників; коней з ридвана не випрягали, щоб мати можливість при найменшому замішанні пуститись навтікача; та, незважаючи на всі ці запобіжні заходи, пан маршалок умирав від страху. Розалія не схотіла сидіти в ним у кареті й стала на узліссі поряд з паном Рудковським... Вона, власне, не усвідомлювала того, що робилося з її серцем, але вона відчувала незвичайне хвилювання, не схоже, між іншим, на те, яке могла б викликати небезпека. В зеленому мисливському костюмі, з кинджалом і пістолем за поясом, у великому капелюсі, від якого спускалося на плечі пір’я, Розалія була знадливо ефектна, і юний пан Рудковський просто танув у присутності красуні, не знаючи, чим догодити їй і як виявити перед нею свої лицарські доблесті.

— Ну що, пане, піймаємо нашого розбійника чи він нас піймає? — звернулася Розалія до свого кавалера.

— Ха-ха! — відповів, самовдоволено усміхаючись, Рудков-ський, хвацько підкручуючи свої вусики.— Коли б він був справді чаклуном і зумів би перекинутися на зайця, то й тоді, пшепрашам, пані, шельмі не пощастило б вислизнути з наших рук!

— Але чого ж ми стоїмо й нічого ие робимо?.. Горю від нетерпіння...

— Я поділяю почуття папі... Облава — це потіха холодних вдач... Зійтися з ворогом у полі, кинутися за ним навздогін, ринутися, па одчай душі, в бурю небезпек...

— Але коли ж почнеться та облава? — Розалія перебила патетичну промову кавалера.

— А ось зараз дадуть сигнал і тоді почнемо заглиблюватися в ліс, поступово стягаючи кільце, оглядаючи при цьому по дорозі кожну нірку, кожне дерево.

— Ах, як усе це повільно й нудно,— зітхнула Розалія, кусаючи з досади свої знадливі губки.— І справді, в цьому нічого немає шляхетного..-. Сімсот на трьох-чоти-рьох! Фе!

— О ясновельможна папі,— почервонів до вух Рудковський,— коли б ие обов’язок підкорятися провідникові нашої облави,— я ту ж мить кинувся б у гущавину лісу і або вивів би зв’язаного збойщо до панських ніжок, або сам би там зостався.

— Невже? — усміхнулась Розалія й недовірливо глянула на почервоніле обличчя зарозумілого юнака.— І пан не побоявся б зустрітися з Кармелюком?

— Єстем, пані, уродзоний шляхтич польський,— гордо відповів Рудковський,— і нічим не заслужив від пишної пані такої образи.

— О пане ласкавий,—усміхнулася Розалія,—в тому немає ніякої образи,— на жаль, треба признатися, що наші шляхтичі, найславетніші, бояться Кармелюка, наче виходця з того світу.

— Пшепрашам, пані, не всі шляхтичі схожі на пана Хойнацького!

— Гой! А молода шляхта зважиться піти на Кармелюка сам на сам?

— Якщо тільки того побажає богиня, красуня, крулева наша, то я сам забуду й обов’язок, і покору,— палко заговорив Рудковський, але Розалія перебила з поблажливою усмішкою палкі звіряння юнака й промовила милостиво:

— Крулева цього не зажадає, бо знає, який Кармелюк одважний і сильний — то лев, і вона не захоче ризикнути так нерозважно життям молодого сміливця.

— Присягаюся святим патроном гаряче скрикнув Рудковський,— сьогодні пані переконається в тому, що молодість — не завада для одваги і що підлий хлоп сильний тільки хлопською хитрістю; але одвага благородного шляхтича йому незнайома!

— Не знаю,— задумливо протягла Розалія.— Нинішній день покаже, чи правда на боці мого молодого лицаря.

Безмірно потішений привітними словами красуні, Рудков-ський припав до її ручки гарячим поцілунком, затвердим наміром будь-що відзначитися сьогодні й звернути на себе увагу богині.

Ніжну сцену нараз перервав несподіваний гамір:

— Стійте! Держи! Лови! Не пускай! — закричали нагоничі, і слідом за цим почулися якісь жалісливі схлипування й викрики:

— На бога! Не буду!! Ой господи!

В одну мить Рудковський одірвався од ручки красуні й кинувся, мов лев, до натовпу нагоничів, що когось обступили. Він побачив, здивувавшись, невеликого хлопчика — брудного, обшарпаного, але разом з тим дуже гарненького. До смуглявого обличчя Уляни й короткого хвилястого волосся якнайкраще л:ичив чоловічий одяг. І тепер ніхто б не міг запідозрити, що цей замазюка хлопчик — жінка. Побачивши молодого пана, хлопчик од жаху впав йому до ніг.