Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

Анхела Вікаріо була найвродливіша з чотирьох сестер, і моя мати не раз казала, що ця дівчина народилася, як декотрі славетні цариці — з пуповиною, обмотаною довкола шиї. Та вона здавалась якоюсь надто безпорадною і була вбога на розум, що віщувало їй непевне майбутнє. Я бачив її щороку, приїжджаючи на різдвяні канікули, і з кожним наступним разом вона здавалася мені все неприкаянішою у вікні свого будинку, де сиділа вечорами зі своїми сусідками, виготовляючи квіти з матерії та наспівуючи вальси, які полюбляють незаміжні дівчата. «Скоро вона ускочить в халепу, — казав мені Сантьяго Насар. — Твоя кузина, ота пришелепувата». Якось незадовго перед тим, як вона почала носити жалобу по сестрі, я вперше зустрів її на вулиці, вбрану як жінка, з накрученим волоссям, і не зразу повірив, що це та сама Анхела Вікаріо. Але то було ніби миттєве видіння: вбогість її розуму з роками тільки поглиблювалась, і, коли стало відомо про намір Байярдо Сан Романа одружитися з нею, багато людей подумали, що чужинцеві просто заманулось пожартувати.

Родина дівчини сприйняла це сватання не тільки всерйоз, а й з бучною радістю. Правда, Пура Вікаріо виставила умову, щоб Байярдо Сан Роман розкрив своє інкогніто. Бо доти нікому не було відомо, хто він такий, його минуле ховалося за тим днем, коли він зійшов з корабля у своєму мальовничому вбранні, і він так мало розповідав про себе, що його походження було огорнуте туманом найнеймовірніших припущень. Про нього стали ширитися всілякі чутки: буцім він руйнував села і сіяв жах у Касанаре як командир підрозділу урядових військ; буцім він збіглий каторжник із Кайєнни; буцім його бачили в Пернамбуку, де він заробляв собі на прожиток, виступаючи з двійком учених ведмедів; буцім він підняв з дна каналу Вітрів рештки іспанського галеона, навантаженого золотом. Байярдо Сан Роман поклав край здогадам за допомогою простого засобу: привіз знайомитись усю свою родину.

Їх було четверо: мати і двоє досить легковажних з вигляду сестер. Приїхали вони на «форді-Т» з урядовим номером, розбуркавши об одинадцятій ранку своїм різким сиґналом сонні вулиці містечка. Мати, Альберта Сімондс, пишнотіла мулатка з Кюрасао, яка досі пересипала іспанську мову слівцями зі своєї креольської говірки, у молодості була проголошена королевою краси на конкурсі, в якому брали участь двісті найгарніших дівчат з Антільських островів. Сестри вже відцвіли і здавалися двома невгамовними кобилицями. Але козирною картою родини був батько: генерал Петроніо Сан Роман, герой громадянських війн минулого століття й один з верховодів консервативного режиму, адже це він змусив утікати полковника Ауреліано Буендіа в злощасній для того битві біля Тукурінки. Моя мати єдина з усього села не вийшла його стрічати, коли довідалася, хто він такий. «Я була рада, що вони одружуються, — розповіла мені вона. — Та одне діло вітати шлюб двох молодих людей, і зовсім інше — подати руку чоловікові, який наказав вистрелити в спину Херінельдо Маркесові». Тільки-но Петроніо Сан Роман висунувся у віконечко автомобіля, махаючи білим капелюхом, як усі впізнали його з портретів. На ньому був полотняний костюм пшеничного кольору, сап'янові шнуровані чоботи і пенсне в золотій оправі з ланцюжком, закріпленим у петлиці жилета. На лацкані його піджака виблискувала медаль «За хоробрість», а в руці він тримав ціпок з національним гербом, вирізьбленим на рукоятці. Він перший вийшов з автомобіля, з ніг до голови притрушений пилюкою наших поганих доріг, і щойно він з'явився, як усі зрозуміли: Байярдо Сан Роман одружиться, з ким йому заманеться.

А проте Анхела Вікаріо не хотіла виходити за нього заміж. «Мені здавалося, він занадто гарний для мене», — розповіла мені вона. Крім того, Байярдо Сан Роман навіть не пробував сподобатися їй, а всі свої чари пустив на те, щоб прихилити до себе родину. Анхела Вікаріо ніколи не могла забути, який жах опанував її того вечора, коли батьки й старші сестри разом зі своїми чоловіками зібрались у вітальні їхнього будинку і стали вимагати, щоб вона дала згоду одружитися з чоловіком, якого досі майже не бачила. Близнюки трималися осторонь. «Ми подумали, що то жіночі балачки», — розповів мені Пабло Вікаріо. Батьки знов і знов повторювали, що їхня шляхетна, але збідніла родина просто не має права відхиляти цей несподіваний дарунок долі. Анхела Вікаріо зважилася тільки натякнути, що нікому не хочеться виходити заміж, коли немає кохання, але мати розбила її доводи однією фразою:

— Кохання діло наживне.

Усупереч тогочасним звичаям, за якими заручини тяглися довго і під пильним наглядом батьків, їхні заручини тривали тільки чотири місяці. Вони не тривали менше, бо Пура Вікаріо поставила вимогу зачекати, доки скінчиться період жалоби, яку носила їхня родина. Але й тих чотирьох місяців вистачило з лишком, завдяки наполегливості, з якою Байярдо Сан Роман умів залагоджувати справи. «Одного вечора він спитав у мене, в якому домі мені хотілося б жити, — згадувала Анхела Вікаріо в розмові зі мною. — І я сказала йому, сама не знаю для чого, що найгарнішим у селі є маєток удівця де Ксіуса». Якби спитали мене, я сказав би те саме. Той будинок стояв на пагорбі, відкритий усім вітрам, і з тераси можна було споглядати неозорі заплавні луки, вкриті прегарними темно-ліловими анемонами, а в ясні літні дні на далекому обрії проступав чіткий виднокруг Карібського моря, по якому пливли трансатлантичні туристські лайнери, що виходили з Картахени. Того ж таки вечора Байярдо Сан Роман подався до клубу і підсів зіграти партію в доміно за столик вдівця де Ксіуса.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!