Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Ми самі собі наробимо лиха, Вою, якщо Рада Часів не ухвалить рішення задовольняти заявки на протиракову сироватку тільки в тих випадках, коли внаслідок наставатиме бажана Зміна Реальності. Іншого виходу немає. Виліковування хворих на рак або поліпшує Реальність — а отже, робить добро для людства, — або погіршує. Третього не дано. А дехто меле дурниці, що, мовляв, «це не зашкодить».

Соціолог, що слухав із гримасою болю на обличчі, спробував заперечити:

— А уявіть собі, що це ви захворіли на рак…

— Ваше порівняння, Вою, безглузде. Хіба на сентиментальності повинні грунтуватися наші рішення? Та в такому разі ми не зробили б жодної Зміни Реальності. Адже завжди знайдеться один бідолаха, якому не поталанить. А що, якби ви опинились на його місці, га? І ще одне. Щоразу, коли ми здійснюємо Зміну Реальності, стає дедалі важче розрахувати наступну, щонайсприятливішу. З кожним біороком зростає ймовірність випадкової Зміни, яка призводить до небажаних наслідків. А це означає, що число вилікуваних від раку зменшуватиметься. Воно вже зменшується. Настане час, коли ми за біорік врятовуватимемо лише одного хворого. Пам’ятайте про це.

Харлану надокучив Феруків монолог. Подібна стурбованість породжувалась тут самою професійною діяльністю. Психологи та Соціологи в своїх рідкісних працях, присвячених Вічності, називали це «ототожненням». Вічні ототожнювали себе із Сторіччям, у якому вони працювали. І турботи Сторіччя дуже часто ставали їхніми власними турботами.

Вічність вела запеклу боротьбу, щоб вигнати біса ототожнення з душі своїх вихованців. Жодного Вічного не мали права призначити на роботу ближче, ніж за два Сторіччя до Часу, в якому він народився. Перевагу віддавали тим Сторіччям, де спосіб життя помітно відрізнявся від того, який існував у рідному для спеціаліста Сторіччі. (Харлан подумав про Фінджі, який працював у 482-му). І навіть більше, як тільки Вічного запідозрювали в «ототожненні», його негайно переводили в інший Сектор. Харлан побився б об заклад, що Ферук не втримається на своєму місці більше як один біорік. І все-таки люди нестримно прагнули знайти свою «домівку» в Часі. Одержимість Часом — хто про неї не знає? З якихось незбагненних причин аж надто вабили до себе Сторіччя з розвиненою космічною технікою. Ці причини давно вже слід було дослідити, й так і сталося б, коли б Вічність не потерпала від хронічної нехоті глянути збоку на саму себе.

Ще місяць тому Харлан зневажливо обізвав би Ферука сентиментальним слюньком, наївним телепнем, який розкисає тільки через те, що викреслили з нової Реальності електрогравітацію, й нападає на ті Сторіччя, які хочуть одержати протиракову сироватку.

Він міг би навіть доповісти про нього кому слід. Тим паче, що це належало до його обов’язків. Ясно, що цій людині більше не можна довіряти.

Однак тепер зробити так він уже не міг. Він навіть співчував Розраховувачеві. Його власний злочин був набагато страшніший. І знову думками він полинув до Нойс.

Тієї ночі Харлан заснув пізно, а коли прокинувся — яскраве сонячне проміння вже пробивалося крізь напівпрозорі стіни, розсіюючись по кімнаті матовим світлом. Харланові здалося, ніби він лежить на хмарині, в туманному вранішньому небі.

Нойс, сміючись, термосила його:

— Господи, тебе не добудишся!

Харлан зробив гарячковий рух, щоб натягти на себе простирадло чи ковдру, та ні того, ні другого не було. Тоді він згадав, що відбулося між ними, і його обличчя спалахнуло рум’янцем. Що йому тепер робити?

Але тут нова думка осяяла його, й Харлан різко опустив ноги на підлогу.

— Вже перша година? Невже я проспав?

— Заспокойся, зараз тільки одинадцять. Тебе давно вже чекає сніданок.

— Дякую, — буркнув він. — Іди вмивайся. Одежу я тобі приготувала.

— Дякую.

Він снідав, не підводячи очей. Нойс сиділа навпроти, спершись ліктем на столик і поклавши підборіддя на долоню. Її густе темне волосся було зачесане на один бік, а вії здавались неприродно довгими. Вона нічого не їла, тільки пильнувала кожен його рух.

— Де ти повинен бути о першій?

— На аероболі, — промимрив він, — я придбав квиток.

— Цікава гра. А я пропустила цілий сезон через той стрибок у Часі. Хто сьогодні виграє, як ти гадаєш, Ендрю?

Вперше почувши своє ім’я з її уст, Харлан геть збентежився; його аж замлоїло. Він заперечливо похитав головою й спробував надати своєму обличчю суворого, неприступного виразу. Досі йому так легко це вдавалося!

— Ти повинен знати. Адже ти вивчив весь наш період. Хіба не так?

Сказати правду, йому хотілося зберегти рівний, холодний тон, та ніяк не щастило позбутись ніяковості.

Попередня
-= 27 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!