Слава ЗСУ!

— Ну що ж, дякую вам, Техніку Харлан. Ви повелися як друг. Хоча помилка, що її припустився наш Сектор, була, як ви самі сказали, практично неминуча, у протоколі Ради вона мала б вигляд невиправданого недогляду.

Після невеличкої паузи Вой провадив далі:

— Хоча з другого боку, смерть кількох людей мало що важить проти отих змін особистостей, до яких призведе Зміна Реальності.

«Не відчувається, що він дякує щиро, — мимоволі подумав Харлан. — Може, навіть образився. Ба, а як подумає, що від догани його врятував якийсь Технік, то ще й обурюватися почне. Якби я був Соціологом, він потис би мені руку, але Технікові він руки не потисне. Навіть пальцем не доторкнеться до Техніка, а сам ладен приректи на смерть від ядухи дванадцятеро душ».

Та чекати, поки Соціолог почне обурюватися, означало звести справу нанівець, отож Харлан вирішив не гаяти часу.

— Сподіваюсь, що на подяку ваш Сектор не відмовить мені в невеличкій послузі?

— У послузі?

— Мені потрібен Розрахунок Життя. Всі потрібні дані в мене з собою. А також усі дані для проекту Зміни Реальності в 482-му. Мені хотілося б лише з’ясувати ефект впливу Зміни на долю певної особистості.

— Я не певен, що правильно зрозумів вас, — повільно мовив Соціолог. — У вас є всі умови зробити це у своєму Секторі.

— Безперечно. Але я не хотів би, щоб про мої особисті дослідження дізналися до їх завершення. У моєму Секторі було б важко зробити ці розрахунки та й, крім того… — Харлан закінчив фразу якимсь невиразним жестом.

— Отже, ви не хочете здійснити свої наміри через офіційні канали? — запитав Вой.

— Я хочу це зробити таємно. Мені потрібна конфіденційна відповідь.

— Адже ви знаєте, що це протизаконно. Я не можу піти на таке порушення правил.

Харлан спохмурнів.

— Але ж я пішов на порушення, коли не повідомив Раду Часів про вашу помилку. Проти цього порушення ви чомусь не заперечували. Якщо вже бути таким поборником правил в одному випадку, то таким самим поборником слід бути й в іншому. Сподіваюсь, ви мене розумієте?

Воєве обличчя свідчило, що він добре все зрозумів. Вой простяг руку.

— Можна глянути на ваші дані?

У Харлана відлягло від серця. Головна перепона залишилася позаду. Він напружено спостерігав за Соціологом, який, схилившись над привезеними перфострічками, мовчки вивчав їх. Тільки один раз Вой порушив мовчанку.

— Присягаю Часом, це ж зовсім незначна Зміна Реальності.

Харлан вирішив скористатися слушною нагодою.

— У тім-то й річ. На мою думку, зовсім мізерна Зміна. Нижче критичної різниці, тож я й проводжу дослідження індивідуально. Саме тому я не роблю Розрахунків у своєму Секторі. Погодьтеся, було б неетично з мого боку провадити ці Розрахунки в своєму Секторі, не переконавшись у власній слушності.

Вой нічого не відповів, і Харлан замовк, щоб ненароком не зіпсувати справу.

Нарешті Соціолог встав:

— Я передам ваші дані одному із своїх Розраховувачів Життя. Усе це триматимемо в таємниці. Сподіваюсь, ви розумієте, що це не можна розглядати як прецедент.

— Певна річ.

— Отже, якщо ви не заперечуєте, я хотів би бути свідком Зміни Реальності. Хочеться вірити, що ви зробите нам честь і здійсните МНЗ особисто.

Харлан кивнув головою:

— Всю відповідальність беру на себе.

Коли вони увійшли в спостережну камеру, там уже світилися два екрани. Інженери настроїли їх на потрібні координати в Просторі та Часі й пішли. Харлан і Вой були самі в кімнаті, що сяяла вогнями. (Блиск молекулярних плівок сліпив очі, але Харлан дивився тільки на екрани).

Обидва зображення були нерухомі. Вони немов завмерли відтоді, як почали відбивати математично точні моменти Часу.

Одне зображення мало яскраві природні кольори. Харлан упізнав у ньому машинний зал експериментального космічного корабля. Двері були прочинені, і крізь щілину виднівся лискучий черевик з червоного напівпрозорого матеріалу. Черевик залишався нерухомим. Усе немов вимерло. Якби зображення було різкіше й дозволяло розгледіти окремі порошинки в повітрі, то й вони висіли б нерухомо.

— Дві години тридцять шість хвилин машинний зал буде порожній, — сказав Вой. — У нинішній Реальності, певна річ.

— Знаю, — буркнув Харлан, натягуючи рукавиці. Окинувши швидким поглядом полицю, він запам’ятав розташування потрібної коробки, виміряв відстань до неї кроками, прикинув, куди її слід перемістити. Тоді глянув на другий екран.

Якщо машинний зал перебував у Часі, який стосовно даного Сектора Вічності вважався «теперішнім», і його зображення мало чіткі обриси й природні кольори, то зображення на другому екрані було віддалене в майбутнє від першого на двадцять п’ять Сторіч, а тому було повите блакитним серпанком, як і кожне «майбутнє».