Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Харлан здригнувся і почав роззиратися довкола. Він навіть не помітив, що Твісел не зайшов слідом за ним всередину пультової рубки. Він машинально ступив до вікна й побачив, що Твісел махає йому рукою.

— Я чую вас, сер! — гукнув Харлан. — Ви хочете, щоб я вийшов до вас?

— Ні. Ти наглухо замкнений.

Харлан кинувся до дверей і відчув, як у нього похололо всередині. Твісел сказав правду. Двері не піддавались. Що все це означає?

— Гадаю, тобі буде приємно дізнатися, мій хлопчику, що на цьому твоя відповідальність закінчилась, — знову почувся Твіселів голос. — Останнім часом тебе вона дуже турбувала. Ти все допитувався про неї в недавній нашій розмові, і, мені здається, я зрозумів, куди ти хилиш. Але з цієї миті твоя відповідальність закінчилася, від тебе тепер більше нічого не залежить. Я сам за все відповідаю. На жаль, ми змушені потримати тебе в пультовій рубці, оскільки в «Мемуарах Малансона» сказано, що під час старту ти стояв за пультом й керував капсулою. Та для нас буде цілком досить, якщо Купер побачить тебе крізь вікно.

Крім того, я попрошу тебе увімкнути контакт у відповідності з тими інструкціями, які я тобі дам. Однак коли ти відчуєш, що й це покладає на тебе величезну відповідальність, не хвилюйся. За паралельним пультом сидить другий чоловік. І коли з якихось причин ти не натиснеш пускової кнопки, її натисне він. І це ще не все. Я вимкну радіопередавач у пультовій рубці. Тоді ти зможеш тільки чути нас, але не зможеш розмовляти з нами. І не боятимешся, що якийсь твій мимовільний вигук розімкне коло.

Харлан безпорадно дивився у вікно.

— За хвилину сюди прибуде Купер, — провадив далі Твісел, — а через дві біогодини він вирушить у Первісне Сторіччя. Після цього, мій хлопчику, проект буде завершено, й тоді ми з тобою будемо вільні.

Харлана охопив відчай; усе попливло, закружляло перед очима кошмарним вихором. Невже Твісел перехитрував його? Невже все, що він робив, було спрямоване тільки на одне: тихцем замкнути Харлана в пультовій рубці? Невже, довідавшись про Харланові можливості, Обчислювач з диявольською хитрістю розкидав свої підступні тенета, заколисував його розмовами, заспокоював солодкими словами, водив туди й сюди, поки наспіла пора посадити його під замок?

А як швидко він здав свої позиції, коли зайшла мова про Нойс! «Їй ніхто не заподіє ніякого лиха, — присягався він. — Усе буде гаразд».

Як він міг йому повірити? Якщо вони справді не хотіли заподіяти лиха Нойс, не мали на меті нічого поганого, то навіщо тоді перегородили темпоральним бар’єром капсульні шахти в стотисячному? Самий цей факт повинен був видати Твісела з головою.

Бо йому самому — і який же він дурень! — так хотілося вірити в свою могутність, що він дозволив водити себе за ніс протягом кількох останніх біогодин, аж поки опинився в цій замкненій кімнатці, де він зовсім не потрібен — навіть для того, щоб натиснути пускову кнопку.

Від одного удару він втратив під ногами грунт, позбувся колишньої могутності. Замість козирів у нього в руках залишилися самі двійки. Він уже ніколи не побачить Нойс! Йому вже байдуже, яка на нього чекає кара. Яке це має значення, коли він навіки втратив Нойс?

Йому навіть не спало на думку, що проект ось-ось буде завершено. А шкода! Бо тільки це могло йому завдати останньої поразки.

Знову глухо пролунав голос Твісела:

— Я уриваю з тобою зв’язок, мій хлопчику.

Харлан залишився сам, безпорадний, нікому непотрібний…

Розділ 13

ЗА НИЖНЬОЮ МЕЖЕЮ ВІЧНОСТІ

Увійшов Брінзлі Купер. Його тонке обличчя розрум’янилося від збудження й здавалося майже юнацьким, незважаючи на густі малансонівські вуса, що підковою звисали з верхньої губи.

Харлан міг бачити його крізь вікно, виразно чути його голос по радіо. Він подумав із гіркотою в душі: «Малансонівські вуса! Ну, звичайно!..»

Купер підійшов до Твісела.

— Вони не хотіли мене впускати сюди до останньої миті, Обчислювачу.

— Правильно робили, — відповів Твісел. — Їм було дано на це відповідні інструкції.

— Але ж уже час вирушати?

— Зачекай хвильку.

— А я повернусь назад? Побачу Вічність знову?

Незважаючи на бадьорий Куперів вигляд, у голосі його бриніла непевність.

Харлан у відчаї стис кулаки й підніс їх до заґратованого вікна. Йому так хотілося вибити скло й закричати: «Зупиніться! Прийміть мої умови, а то я…» Та ба, він був безпорадний.

Купер оглянув приміщення, навіть не помітивши, що Твісел не відповів на його запитання. У вікні пультової рубки вік помітив Харлана й замахав йому рукою.

— Техніку Харлан! — збуджено вигукнув він. — Ідіть сюди. Я хочу перед від’їздом потиснути вам руку.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!