Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Я розробив проект Зміни, який мені тоді здавався бездоганним. Адже то був мій перший проект. Проте я не встояв перед спокусою. Для мене злочини вже увійшли в звичку, я став невиправним злочинцем. Заздалегідь упевнений у відповіді, я ще раз зробив Розрахунок Життя свого сина в новій Реальності.

Цілу добу я не їв і не спав. Я сидів у своєму кабінеті й, вибиваючись із сил, ще раз і ще раз перевіряв Розрахунок, марно дошукуючись помилки.

Однак помилки не було.

Наступного дня я не передав Раді Часів своїх рекомендацій щодо Зміни. Натомість я, користуючись методом приблизності (зрештою, Реальність мала існувати недовго), розробив для себе просторово-часову інструкцію і вийшов у Час у точці, що була віддалена в майбутнє від народження мого сина на тридцять з лишком років.

Йому було тридцять чотири роки, рівно стільки, скільки й мені. Я відрекомендувався, як далекий родич його матері. Про свого батька він нічого не знав, ніяких спогадів про мої відвідини дитячого притулку в його пам’яті не збереглося.

Мій син був інженер з аеронавтики. В 575-му Сторіччі існувало багато видів повітряних сполучень (так само, як і в теперішній Реальності). Я побачив, що він — щаслива людина, удачливий член суспільства. Він одружився з чарівною жінкою, яка кохала його, хоча дітей у них не було. В новій Реальності, де мій син не повинен був існувати, вона ніколи не вийде заміж. Усе це я знав давно. Я знав, що Реальність не постраждає, інакше я не зміг би залишити свого сина серед живих. Усе-таки я не був викінченим негідником.

Цілий день я провів разом із сином. Ми розмовляли з ним на різні нейтральні теми, чемно всміхалися, а коли минув відведений просторово-часовою інструкцією час, сухо попрощалися. Але, прикриваючись маскою байдужості, я жадібно вбирав кожен його жест, кожне його слово, намагався назавжди зберегти в пам’яті цей останній день теперішньої Реальності, яка наступного дня (за біочасом) припинить своє існування.

Як мені хотілося заразом провідати й свою дружину, побувавши в тому періоді Часу, коли вона ще була жива, однак я не мав жодної вільної секунди. Та й чи вистачило б у мене мужності бодай хоч глянути на неї краєчком ока.

Повернувшись до Вічності, я знову перебув безсонну ніч, марне шукаючи виходу із цього жахливого становища. А вранці я передав Раді свої розрахунки з рекомендаціями, що стосувалися майбутньої Зміни Реальності.


Твісел стишив голос до шепоту і замовк. Умить згорбившись, він сидів нерухомо, уткнувшись поглядом в підлогу, й тільки зчеплені пальці рук повільно стискувались і розтискувались.

Не дочекавшись продовження розповіді, Харлан кашлянув. Йому стало шкода старого, шкода, незважаючи на злочини, про які він щойно почув. — І це все? — запитав Харлан після паузи.

— Ні, далі — гірше… набагато гірше… У новій Реальності існував Аналог мого сина. Він з чотирирічного віку страждав паралічем ніг. Сорок два роки був прикутий хворобою до ліжка за обставин, які не дозволяли мені застосувати техніку регенерації нервів, відкриту в 900-му, чи бодай безболісно припинити його життя.

Та Реальність існує ще й досі. Мій син і тепер перебуває у тому періоді Сторіччя. І в цьому винен тільки я. То я розрахував Зміну і віддав наказ здійснити її. Я з допомогою Кібермозку відкрив для нього нове життя. Багато разів я порушував закони заради нього й заради його матері, однак мені завжди здаватиметься, що, виконавши цей свій останній обов’язок у суворій відповідності з клятвою Вічного, я скоїв найтяжчий злочин у своєму житті.

Харлан мовчав, не знаходячи слів.

— Тепер ти розумієш, чому я взяв так близько до серця ваші з Нойс проблеми, чому хочу, щоб ви знову зустрілися й були щасливі. Вічності це не зашкодить, а для мене, може, стане спокутою. І раптом Харлан повірив йому.

Він упав навколішки, стиснув голову кулаками і в страшенному відчаї почав повільно погойдуватися.

Немов біблійний Самсон, він зруйнував свій храм. Він міг урятувати Вічність — і погубив її, він міг знайти Нойс — і втратив її.

Розділ 15

ПОШУКИ В ПЕРВІСНИХ СТОРІЧЧЯХ

Твісел тряс Харлана за плечі, настійно окликаючи його.

— Харлане! Харлане! Заради Часу, не втрачай мужності. Харлан повільно вибирався із трясовини відчаю.

— Що ж нам тепер робити?

— Тільки не впадати в розпач. Не треба втрачати надії. Для початку вислухай мене. Не дивись на Вічність як Технік. Подивись на неї очима Обчислювача. Не так все просто, як здається. Коли ти здійснюєш якусь деформацію в Часі і цим викликаєш Зміну Реальності, то Зміна настає одразу. Чому це так?

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!