Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Не знаю, — здушеним голосом відповів Харлан. — Я намагався відчувати те саме, що й тоді, але цього разу було трохи не так. Я знав, що я роблю, і в цьому вся різниця.

— Розумію, — сказав Твісел. — Може, наш експеримент і не цілком удався. Вважаймо його наслідки приблизними.

Він на мить замовк, роблячи подумки якісь розрахунки, і вже почав було діставати кишеньковий комп’ютер, та передумав і засунув його назад.

— Побий їх Час ці десяткові дроби! Припустімо, що ймовірність того, що ти заслав його в другу чверть двадцятого Сторіччя, дорівнює 0,99. Скажімо, куди-небудь між 19,25 і 19,50. Згоден?

— Не знаю.

— Ну, тоді слухай мене. Якщо я твердо вирішу провадити пошуки тільки в цьому відрізку первісної епохи, виключивши решту, і якщо це рішення виявиться хибним, то ми втратимо останній шанс замкнути коло в Часі, й Вічність зникне. Це рішення само по собі вже буде критичною точкою, Мінімальною Необхідною Зміною, МНЗ, яка призведе до Зміни Реальності. А тепер я вирішую. Вирішую твердо й безповоротно…

Харлан обережно огледівся довкола, ніби Реальність раптом зробилася така крихка, що могла розсипатися від одного поруху голови.

— Я цілком певний в існуванні Вічності, — сказав він.

Твісел так заразив Харлана своїм спокоєм, що той вимовив останню фразу твердим, упевненим голосом. Принаймні йому так здалося.

— Отже, Вічність іще існує, — сухим, діловим тоном промовив Твісел, — а це означає, що моє рішення правильне. Тепер нам тут нічого робити. Я пропоную перейти до мого кабінету, а сюди пустимо членів підкомісії Ради. Хай собі ходять по залі, якщо їм захочеться. Поки вони тут ходитимуть, проект успішно завершиться. А якщо він провалиться, вони ніколи про це не дізнаються. І ми також.


Твісел уважно оглянув з усіх боків свою сигарету й сказав:

— Насамперед слід з’ясувати одне питання: що робитиме Купер, коли дізнається, що він потрапив не в те Сторіччя?

— Я не знаю.

— Ясно одне: він розумний, кмітливий хлопець з добре розвиненою уявою. Як ти гадаєш?

— Певна річ. Адже він Малансон.

— Саме так. Купер одразу поцікавиться, куди він потрапив.

— Одне з останніх його запитань було: «А що, коли я потраплю не в те Сторіччя?» Пам’ятаєш?

— Ну й що з того? — Харлан не міг второпати, куди хилить Твісел.

— Отже, внутрішньо він підготовлений до можливої помилки. Він почне активно діяти. Намагатиметься зв’язатися з нами, навести нас на свої сліди. Не забувай, що частину свого життя він був Вічним. Це дуже важлива обставина.

Твісел випустив кільце диму, розбив його пальцем і задивився, як звиваються сині вихорці.

— Його увагу може привернути ідея зв’язку крізь Сторіччя. Купер навряд чи змириться з думкою, що він безнадійно загубився в Часі. Адже він знає, що ми розшукуватимемо його.

— Але як він зв’яжеться з нами із двадцятого Сторіччя без капсули? — запитав Харлан.

— Не з нами, а з тобою, Техніку, з тобою. Вживай однину в даному разі. Ти наш головний фахівець з Первісних Часів. Ти вчив Купера. Він сподіватиметься, що тільки ти зможеш натрапити на його сліди.

— Які сліди,, Обчислювачу?

Твісел глянув на Харлана. На його старечому проникливому обличчі ще дужче проступили зморшки. — Із самого початку ми мали намір залишити Купера в Первісній епосі. Він не захищений оболонкою у вигляді Поля біочасу. Все його життя ніби вплетене у тканину Часу, і це триватиме доти, поки ми не виправимо деформації. Так само вплетені в тканину Часу й предмети, знаки або повідомлення, які він міг залишити для нас. Напевне, ви користувалися якимись джерелами, поки вивчали двадцяте Сторіччя? Документами, архівними матеріалами, плівками, довідниками, одне слово, — першоджерелами, датованими тим Сторіччям?

— Певна річ. — І він вивчав їх разом з тобою?

— Авжеж.

— А чи не було серед них якихось особливих довідкових матеріалів, якими ти найчастіше користувався під час занять? Я маю на увазі матеріали, серед яких Купер міг би вмістити повідомлення про себе, сподіваючись, що ти легко знайдеш це повідомлення?

— Тепер я розумію, куди ви хилите, — сказав Харлан і замислився.

— Ну й що ти скажеш? — нетерпляче запитав Твісел.

— Моя колекція журналів — у цьому я майже певен. Журнали були особливо популярні на початку двадцятого Сторіччя. Я маю майже повний комплект одного з них, починаючи з першої половини двадцятого і по двадцять друге Сторіччя.

— Чудово. А тепер подумай, у який спосіб Купер може вмістити в журналі повідомлення про себе? Не забувай, йому відомо, що ти читаєш згаданий журнал і добре знайомий з ним.

Попередня
-= 70 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!