Слава ЗСУ!

Число можливих Реальностей безмежне. І кожна Реальність має безмежну кількість своїх різновидів. Наприклад, число Реальностей, у яких існує Вічність, безмежне; число Реальностей, в яких Вічність не існує, безмежне; і, нарешті, число Реальностей, в яких Вічність існувала, але була знищена, також безмежне. Серед останніх — люди мого Сторіччя вибрали групу Реальностей, в одній з яких жила я.

Спочатку я не знала, що мені випаде така роль. Мене готували для майбутньої роботи так само, як Твісел і ти готували Купера. Однак число Реальностей, в які я могла бути заслана як агент свого Сторіччя для знищення Вічності, також безмежно велике. Мені запропонували на вибір п’ять Реальностей, які здавалися найпростішими. Серед них я вибрала ту єдину Реальність, у якій був ти.

— Чому ти вибрала саме її? — запитав Харлан.

Нойс опустила очі.

— Тому що я кохаю тебе, зрозумій. Я кохала тебе ще задовго до того, як зустріла тебе.

Вона говорила так щиро, що Харлан був вражений.

«Вона грає, немов актриса», — з відразою подумав він.

— Ти просто глузуєш.

— Ні, я не глузую. Я вивчила всі запропоновані мені Реальності і вибрала ту, в якій мене послали в 482-е, де я спочатку зустріла Фінджі, а потім тебе, ту, в якій ти покохав мене, в якій узяв мене у Вічність, а потім, рятуючи від Зміни, сховав у моєму рідному Сторіччі; Реальність, в якій ти заслав Купера не в те Сторіччя і в якій ми з тобою вирушили в Первісну епоху і залишилися в ній до останніх днів свого життя. Я бачила, як ми кохали одне одного і жили щасливо. Як бачиш, я не глузую. Я вибрала ту Реальність, де існувало наше кохання.

— Фальш. Суцільна облуда! — обурився Харлан. — Невже ти думаєш, що я повірю тобі? — Він зробив паузу, немов намагався знайти вразливе місце в її розповіді. — Стривай! Ти сказала, що знала все наперед? Все, що має відбутися.

— Так.

— Тоді це очевидна брехня! Хіба могла знати, що я триматиму тебе під дулом анігалятора? Хіба ти могла знати, що твоя місія закінчиться провалом? Що ти на це скажеш?

Нойс тихо зітхнула.

— Я вже пояснювала тобі, що в кожній Реальності існує безмежна кількість її різновидів. Хоч би як точно ми наводили фокус на дану Реальність, ми завжди насправді спостерігаємо безліч дуже схожих Реальностей. Що різкіший фокус, то менша невиразність. Що менша невиразність, то нижча ймовірність того, що якась випадкова варіація зіпсує наслідок. Хоч ця ймовірність ніколи не дорівнюватиме нулю. Все зіпсувало одне незначне відхилення.

— Яке?

— Я знала, що ти повернешся до мене в Приховані Сторіччя після того, як буде знято бар’єр в 100 000-му. І ти повернувся. Однак ти мав повернутися сам. Ось чому я так злякалася в першу мить, коли побачила з тобою Обчислювача Твісела. І знову Харлан не знав, що й думати. Як усе в неї виходить до ладу!

— Я ще більше здивувалася б, якби сповна зрозуміла значення цього відхилення, — вела далі Нойс. — Коли б ти вернувся сам, ти взяв би мене із собою в Первісну епоху, так як ти і вчинив. Але тоді заради свого кохання до мене, заради любові до людства ти не став би розшукувати Купера. Ваше коло було б розірване. Вічність припинила б своє існування, а ми були б щасливі ’і нам нічого не загрожувало б.

Проте сталася випадкова варіація — ти повернувся з Твіселом. Під час подорожі він поділився з тобою своїми припущеннями з приводу Прихованих Сторіч і цим навів тебе на роздуми, які в свою чергу породили в тобі сумніви й недовіру до мене. І от між нами анігілятор… Ось така історія, Ендрю. Можеш стріляти, тобі ніщо не перешкодить.

Харлан так судомно стискував анігілятор, що аж затерпли пальці. Він переклав зброю в другу руку. Невже в її розповіді немає жодного вразливого місця? А він ще думав, що досить лише йому пересвідчитися в її походженні з Прихованих Сторіч, як усі його сумніви вмить розвіються. Марні сподівання! Загнаний у безвихідь, Харлан ладен був рвати на собі волосся. Він так нічого й не з’ясував, а вже наближався світанок.

— А навіщо потрібно було робити дві спроби знищення Вічності? Чому б не покінчити з нею одним ударом, коли я послав Купера в 20-е? Навіщо було мене спроваджувати в Первісну епоху? Все давно кінчилося б і не було б цих душевних страждань і невпевненості.

— Бо просто знищити Вічність — мало, — відповіла Нойс. — Слід звести до мінімуму ймовірність виникнення будь-якої нової форми Вічності. А для цього тут, у Первісній, нам треба виконати одну справу. Невеличку Зміну. Щось на зразок вашої Мінімально Необхідної Зміни. Надіслати листа на півострів, який тут, у двадцятому Сторіччі, називається Апенінським. Тут зараз 1932 рік. Якщо я надішлю цього листа, то один італійський фізик почне експерименти з бомбардування урану нейтронами.