знайди книгу для душі...
- Сто п’ятдесят грамів горілки! - заволав я мало не з порога, і всі відвідувачі озирнулися, наче за командою.
А, плювати.
Я ковтнув, ледь дочекавшись, поки дівчина за стійкою від-міряє порцію прозорою склянкою.
- Уф, оце штука. Не те що аспірин.
Тілом прокотилася тепла хвиля, змиваючи на своєму шляху всі негаразди - і фізичні, і духовні. Я навіть стрепенувся, немов собака, що виліз з річки. Отак би раніше.
Я вмостився просто біля шинквасу. За спиною у дівчини варнякав телевізор.
- Красуню, - спитав я лагідно. - Що ви робите сьогодні ввечері?
Вона подивилася зверхньо і не відповіла. Ну так, зрозуміло, враховуючи, яка в мене зараз пика, слава Богу, хоч гроші вперед не заправила. Я ковтнув ще горілки і втупився в телевізора. Почалася кримінальна хроніка.
- Добрий вечір. Вас вітає служба новин. За вчорашній день у місті сталося: вбивств - два, пограбувань - чотири, два розкрито по гарячих слідах, угонів - шість…
Ні, все-таки вдома треба завжди тримати НЗ, аби в таких випадках не страждати. Десь його зашкерити, так щоби ніхто не знайшов, і хай собі лежить, потім як знайдеш.
- На вулиці Лісовій знайдено тіла двох чоловіків, що були вбиті ввечері…
Камера поїхала Лісовою вулицею.
Два трупи? Це багато. Це, напевно, серйозна розбірка була.
Камера наїхала на крупний план.
- Обидва вбитих розшукувались міською міліцією за підоз-рою в пограбуванні, розбійному нападі та здирстві…
Ого, ну і пики. Такі дійсно могли… Господи!
Я упустив склянку. З телевізійного екрана на мене дивилися обличчя моїх хлопців, тобто Сявиних, тобто охоронців. Тих, що мене вчора…
- Ви посуд розбили! - заверещала дівка, але я не прореа-гував. Я буквально прилип очима до екрана.
Камера трохи від’їхала вбік, і стало видно, що в обох хлопців порвані, буквально порвані горлянки, наче хтось пазурами, або зубами…
Ледь осоловілий слідчий почав коментувати те, що, на його думку, відбулося.
- Ви посуд розбили! - схопила мене за руку дівчина, але я подивився на неї так, що вона аж присіла.
Боже праведний!
Я відчув, як ноги мої налилися свинцем, а спиною буквально заструмився піт.
Я все зрозумів. І нігті, а точніше, кігті на руках. І червоне обличчя. І говорив він, наче плямкав… чи ні, здається, не плямкав.
Він же двох, здоровезних двох бандитів… Господи, Боже мій!
Я озирнувся. В залі нікого підозрілого не було. Треба тікати. Треба Кольці потелефонувати… а, дідько з ним, який там Коль-ка - тікати треба! А коли я з хати виходив, то, може, він якраз і дзвонив? Хотів попередити?
Мамо, мамонько! Тікати треба. Куди завгодно. Світ за очі. Щоб і духу не було.
Я скочив на ноги, і стілець з гуркотом впав на підлогу. Дівка щось знову заварнякала, але я вже полетів до виходу, змітаючи все, що траплялося на дорозі. Додому, швидше додому. А може, краще не вертатися? Ні, треба повернутися і до ранку одсидітись, а там - тю-тю. Ми собі на життя заробимо, було б на що заробляти.
Я летів вулицею, неначе вихор, і серце калатало аж десь у скронях. Викликати Кольку? Може, вдвох одіб’ємось?
Я заскочив у темний під’їзд, хряснув дверима і в наступну мить мало не загримів по сходах, бо зрадницька куртка зачепилася за щось у темряві. Матюкаючись крізь зуби, я почав мацати рукою, і раптом мої пальці відчули щось холодне. На мить я втратив здатність рухатись. Хтось холодною рукою тримав мене за кишеню.
- Хто… тут? - губи не слухались і відмовлялися ворушитися, вимовляючи слова.
Хтось із пітьми посунувся до мене і тонким голосом сказав:
- Сергійку?
Сірий відблиск далекої лампочки на мить висвітив обличчя.
- Марічка?
Я відчув, що от-от помру.
Так, це була вона, Марічка, що я її продав Магомету. Тільки біла, наче віск, і холодна, холодна на дотик, немов…
Я відштовхнув її холодну руку від себе і спробував зробити крок до сходів, але ззаду на плече мені лягла велика і теж крижана рука.
- Сергійку, навіщо ти це зробив?
Я озирнувся.
Червоне обличчя з огидним шрамом наблизилося до мене впритул.
- Сергійку, навіщо ти це зробив?
Але я вже не чув її.
Розділ 7 МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ
Це сталося торік улітку. В той самий час, коли наше місто беруть в облогу орди відпочиваючих, приваблених досить низькими цінами та досить великою, як на такі ціни, кількістю сонця і моря. До речі, приїздіть і ви, у нас все і справді все дуже дешево, а моря - скільки хочете. Звісно, це я так, для реклами.
Того літа наш сусіда, дід Москаль, раптом з’явився на базарі з тачкою, повною-повнісінькою всілякого краму. Тут були і стрейнджі, і легінси, і сукні гумові, і кофти, і спідниці, і якого тільки біса не було. Дід припаркував свою техніку скраєчку, біля прилавка, розстелив ряднинку, розклав добро і почав торгувати, аж гай зашумів.
anonymous16572 07.11.2014
Тематично-легка містика, без зайвих жахів. Невеликий об'єм оповідань, не надто карколомний сюжет, "читабельний" стиль-все це дає підстави вважати даний збірник хорошим засобом забути на деякий час про життєві негаразди.