Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кобзар 2000. Soft

Почувся тріск. Хитка конструкція розлетілася на друзки. Двигун луснув, батарейка відкотилася у бік. І тільки балансир з роликом витримали удар. Вони впали у куток і перевернулися догори дном, міцним залізним дном, на якому красувався символ якості, напис “Мейд ін Джапан”.


Розділ 3 ЯК УМРУ, ТО…


- Темно, - сказала Ліка й глибоко затягнулася цигаркою. - Як ти щось розрізняєш?

Вона почала мене дратувати ще тоді, коли ми вирушили у “подорож”. Не знаю чому. Раніш наче все було гаразд, та й став би я з нею заводитись інакше. А сьогодні… По-перше, вона палила в салоні, чого я терпіти не можу. По-друге, вона розпитувала мене про дружину - це вже просто збочення. По-третє… по-третє, чого це взагалі пертися у вихідні невідомо куди? Їй набрид “флірт удома”, як вона це називала, мені ж - навпаки, бо післязавтра мала повернутися моя законна. Ну та врешті байдуже. Роздратування моє зростало з кожним кілометром.

- Може, зупинимось все-таки? - спитав я.

Ліка посміхнулася:

- Серед поля?

Сипав дощ. Двірники старанно проганяли з вітрового скла рясні крапельки, але ті вперто поверталися на місця. “Як я щось розрізняю”. І чого було не послати її до дідька з цією поїздкою? Ми вже лишили за спиною понад п’ятдесят кілометрів, а я так і не зрозумів, чого хоче моя супутниця. Секс на природі, в машині - це чудово, але ж задля цього не треба їхати так далеко. Бабські примхи, одне слово.

- Давай заночуємо в селі, - раптом запропонувала Ліка, припалюючи нову цигарку.

Я був згоден на все.

- В якому?

- У будь-якому. Я хочу в просте ліжко, під рушники, під ікону, розумієш? Я хочу в сіно.

- Під ікону, - гмикнув я. Баби - вони баби і є. Як це можна одночасно хотіти в ліжко і в сіно? От я, наприклад, хочу додому. І все.

Але у першому ж селі, що трапилось на дорозі, я пригальмував.

- Добрі люди, не скажете, де тут у вас можна заночувати? - гукнув я двом постатям, що стійко мокли на автобусній зупинці.

- Га? - відгукнулася одна з них чоловічим голосом, а друга спитала:

- Закурити не буде?

Я видобув з кишені почату пачку “Космосу” і кинув у пітьму. Там впіймали, не подякували, але порадили:

- У фізика спитайте. За клубом третя хата.

Я теж не подякував, здається, навіть не вилаявся. Просто хряснув дверцятами і натиснув на газ. Ліка запалила нову цигарку. В машині вже сміливо можна було вішати колінвал.

Третя хата за клубом світилася вогниками вікон. Фізик там хазяїн, чи хімік - аби ночувати пустив.

- Агов! Є хто живий?

Сіра мжичка на вулиці дратувала мене не менш ніж дим у салоні. Собака у дворі не забрехав - або його не було, або це був лінивий собака. Рипнули двері. Хтось з’явився на ґанку.

- Добрий чоловіче, не пустите переночувати?

- Я? - перепитали з пітьми. Ідіотське питання, чи не так?

- Ми б хотіли трохи відпочити, бо пізно вже і дощ! - гукнув я.

Той, на ґанку замислився.

- А чом до мене? - спитав він.

- Нам сказали, - пояснив я. - Порадили на зупинці. Ми заплатимо.

Здається, останній аргумент його переконав.

- Скільки вас?

- Двоє.

Він щось бовкнув і зник у хаті. Чи то була згода, я не присягнуся, але нітитись не годилося. Я витяг з машини Ліку та сумку. Зараз будуть і рушники, і ікона.

- Можна? - я прочинив двері і зупинився, заглядаючи до кімнати.

Хазяїн стояв біля вікна. Це був досить молодий, за тридцять, чолов’яга з невеликою, на професорський лад борідкою, що дуже кон-трастувала зо всім його виглядом - з сірою куфайкою, незграбними штанами та битими чоботами, з виразом його обличчя - похмуро-селянським, без жодної живої іскорки в очах.

- Ви з міста? - спитав він.

- Ага, - підтвердив я і пройшов уперед, ведучи за собою Ліку. Хазяїн ковзнув по ній байдужим поглядом. Більш він не сказав жодного слова. Мовчки провів нас до кімнати з ліжком, дійсно з рушниками та іконою в кутку, мовчки приніс білизну. Ми здивовано стояли, не знаючи, що робити, а хазяїн так само мовчки вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.

- Тю-у, - сказала Ліка, покрутивши пальцем біля скроні. - Він з якимось прибабахом. Може, він не фізик, а шизик? Її жарт не здався мені дуже вдалим, хоча поведінка хазяїна справді здавалася дивною. Ліка заходилась розбирати речі, витягла банки з пивом, витягла рушники.

- Цікаво, в нього можна десь помитися?

- Сама спитай, - знизав я плечима. - І спитаю, - вона взяла рушника і вийшла услід за хазяїном. Я лишився у кімнаті сам.

Тут було помітно занедбано. Наче все стояло на своїх місцях, та ладу не було. І рушники висіли, і завіси, і чисто все, але знаєте, не відчувалося хазяйчиної руки. Складно це пояснити. Мабуть, чоловік за природою своєю не здатен зробити в хаті затишок. Я зняв куртку і заходився розстеляти білизну. Цей фізик-шизик сам живе - зі всього видно. Ну та дідько з ним.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!