Слава ЗСУ!

не мали вибору, міс Неве, але, зважаючи на те, що поставлено на карту, ви мусите або повністю прийняти цю відповідальність, або передати її комусь іншому.
— Дідусь віддав криптекс мені. Отже, він думав, що я здатна впоратись із цією відповідальністю.
Тібінґ підбадьорився, але, схоже, не переконався остаточно.
— Добре. Тут потрібна сильна воля. Але скажіть, ви розумієте, що, відкривши наріжний камінь, постанете перед іще більшим випробуванням?
— Чому?
— Люба моя, уявіть, що вам до рук несподівано потрапила карта, на якій зазначено місце заховання Святого Грааля. Від цієї миті ви володітимете інформацією, що може безповоротно змінити історію. У ваших руках буде правда, яку людина шукала століттями. І вашим обов’язком буде відкрити цю правду світові. Людина, що зважиться на таке, здобуде шану одних і зневагу інших. Питання в тому, чи стане вам сили виконати цю місію.
Софі задумалась.
— Не впевнена, що саме я маю це вирішувати.
Тібінґ здивовано підвів брови.
— Не ви? Хто ж іще, як не володар наріжного каменя?
— Братство, яке так довго берегло цю таємницю.
— Пріорат? — недовірливо перепитав Тібінґ. — Але як? Цієї ночі братству завдали нищівного удару. Воно обезголовлене, як ви самі слушно висловились. Чи його телефони прослуховували, чи в його лавах з’явився шпигун — цього ми ніколи не дізнаємося. Але беззаперечно одне: хтось розкрив імена чотирьох членів найвищого рангу. Від цієї миті я б не довіряв нікому, хто назвав би себе представником братства.
— То що ви пропонуєте?
— Роберте, ви знаєте так само добре, як і я, що Пріорат усі ці роки оберігав істину не для того, щоб вона довіку обростала пилюкою. Вони чекали відповідного моменту, щоб розповісти все світові. Моменту, коли світ буде готовий сприйняти цю істину.
— І ви вважаєте, цей момент настав?
— Сто відсотків. Це ж цілком очевидно. Маємо всі історичні ознаки, і, зрештою, якби Пріорат не збирався відкрити своєї таємниці найближчим часом, то чому б Церква активізувалась саме зараз?
— Але ж монах ще не розкрив нам своїх намірів, — заперечила Софі.
— Наміри монаха — це наміри Церкви, — відповів Тібінґ. — А Церква хоче знищити документи, які викривають великий обман. Цієї ночі вона була так близько до мети, як ніколи, і Пріорат довірив свою місію вам, міс Неве. Урятувати Святий Грааль, без сумніву, означає ще й виконати останнє завдання Пріорату — розповісти правду світові.
— Лі, — втрутився Ленґдон, — ви вимагаєте від Софі такого відповідального рішення, мабуть, забуваючи, що вона лише годину тому взагалі дізналася про існування документів Санґріл.
Тібінґ зітхнув.
— Пробачте, міс Неве, якщо я на вас тисну. Я завжди був переконаний, що ці документи треба оприлюднити, але, врешті- решт, вирішити це маєте ви. Я лише думаю, що вам варто вже почати задумуватись над тим, що буде, якщо нам пощастить відкрити наріжний камінь.
— Панове, — твердо мовила Софі. — За вашими ж словами, «не ви знайдете Грааль, а Грааль сам знайде вас». Я вірю, що Грааль знайшов мене не випадково, і коли настане час, я знатиму, що робити далі.
Чоловіки, схоже, не чекали від Софі такої рішучості.
— Отже, — додала вона, показавши на скриньку, — до роботи.
Розділ 70
Лейтенант Колле стояв у вітальні Шато Віллет і понуро дивився, як догорає в каміні вогонь. Капітан Фаш приїхав кілька хвилин тому і був у сусідній кімнаті. Він щось крдчав у телефон, намагаючись скоординувати пошуки зниклого «рейндж-ровера».
«Тепер він може бути де завгодно», — із сумом думав Колле.
Після того як він порушив наказ Фаша й упустив Ленґдона вдруге, Колле був вдячний, що науково-технічний відділ виявив на підлозі дірку від кулі, яка підтверджувала, що в будинку таки стріляли. .Але настрій у Фаша все одно був кепський, і Колле відчував, що йому ще добряче перепаде, коли все вгамується.
Прикро, але ніщо з того, що вони знайшли в маєтку, не прояснювало, що ж насправді відбувається і хто в цьому замішаний. Чорне «ауді», що стояло за брамою, хтось узяв напрокат на фальшиве ім’я, подавши номер фальшивої кредитної картки, і відбитків пальців, які були на авті, у базі даних Інтерполу не виявилось.
До вітальні вбіг інший агент.
— Де капітан Фаш? — нетерпляче запитав він.
— Розмовляє по телефону, — байдуже відповів Колле, не відводячи погляду від розжареного вугілля.
— Уже не розмовляю! — гаркнув Фаш, заходячи до кімнати. — Що у вас?
— Капітане, до управління щойно телефонував Андре Берне з Депозитарного банку Цюриха, — повідомив агент. — Заявив, що хоче говорити з вами особисто. Він вирішив змінити покази.
— Он як? — здивувався Фаш.
— Берне зізнався, що Ленґдон і Неве пробули в банку якийсь час.
— Ми це й самі зрозуміли, — сказав Фаш. — А навіщо він збрехав?
— Він сказав,,що розмовлятиме тільки з вами. Готовий допомагати усім, чим може.
— В обмін на що?
— Хоче, щоб його банк не згадували в новинах і щоб ми допомогли йому повернути якесь викрадене майно. Здається, Ленґдон і Неве викрали щось, що належало Соньєрові.
— Що? — не витримав Колле. — Як?
Фаш не відреагував. Він пильно дивився на другого агента.
— Що вони викрали?
— Берне не уточнив, але в мене склалося враження, що він готовий на все, аби тільки це повернути.