Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Код Да Вінчі

— Для месьє Ленґдона?
Вона кивнула й обернулась до Роберта:
— Вам треба зв’язатися з американським посольством, месьє Ленґдон. Вони там мають для вас якесь повідомлення зі Сполучених Штатів.
Ленґдон здивувався й водночас стривожився, забувши про код. Повідомлення зі Штатів? Хто б це, цікаво, міг бути? Про те, що він у Парижі, знали лише кілька колег.
Фашеві ця новина явно не сподобалась.
— Американське посольство? — недовірливо перепитав він. — Як вони довідались, що месьє Ленґдон тут?
Софі знизала плечима.
— Очевидно, вони зателефонували до готелю, а там їм сказали, що месьє Ленґдон поїхав кудись із працівником судової поліції.
Фаш занепокоївся.
— І що, після цього вони подзвонили до нашого відділу криптографії? ;
— Ні, — спокійно й твердо відказала Софі. — Коли я зателефонувала на пульт черговому, щоб розшукати вас, то там було повідомлення для месьє Ленґдона. І мене попросили передати його, якщо мені пощастить зустрітися з вами.
Фаш наморщив чоло, не знаючи, як учинити. Він уже було відкрив рот, щоб щось сказати, але Софі знову звернулася до Ленґдона. •
— Месьє Ленґдон, — сказала вона, витягаючи з кишені якийсь папірець, — ось телефон поштової служби посольства. Вони просили, щоб ви зателефонували якнайшвидше. — Вона простягнула йому папірець, уважно дивлячись просто у вічі. — Подзвоніть зараз, доки я пояснюватиму капітанові цей код.
Ленґдон подивився, що написано на папірці. Якийсь паризький номер, а потім ще кілька цифр.
— Дякую, — пробурмотів він, відчуваючи, що його охоплює тривога. — А де я візьму телефон?
Софі вже зібралась дістати з кишені свій мобільник, але Фаш жестом заборонив їй. Тепер він нагадував Везувій, що от-от ви
вергнеться. Не відводячи погляду від Софі, він витягнув свій телефон і подав його Ленґдонові.
— Цю лінію не прослуховують, месьє Ленґдон. Можете телефонувати.
Ленґдон не міг збагнути, чому Фаш так розлютувався. Почуваючись доволі незручно, він узяв телефон. Фаш негайно відвів Софі вбік і тихо почав її «сповідати». Цей капітан подобався Ленґдонові дедалі менше. Він відвернувся, увімкнув мобільник і набрав номер з папірця, який дала йому Софі.
Пішли гудки. Один гудок... два... три...
Нарешті на дзвінок відповіли.
Ланґдон сподівався почути голос чергового з посольства, а натомість увімкнувся автовідповідач. Дивно, але голос видався йому знайомим. ІЦе б пак! Це був голос Софі Неве.
«Bonjour, vous ?tes bien chez Sophie Neveu, — казав жіночий голос. — Je suis absente pour le moment, mais.. .»*
Ленґдон розгублено подивився на Софі.
— Пробачте, мадемуазель Неве, але, здається, ви дали мені...
— Ні, це правильний номер, — поспішно перервала його Софі, наче чекала цього запитання. — Посольство має автоматизовану систему прийому й передачі повідомлень. Ви мусите набрати ще код доступу, щоб почути повідомлення, призначені для вас.
— Але... — здивовано почав Ленґдон.
— На папірці, що я вам дала, є ще три цифри.
Ленґдон відкрив було рот, аби пояснити, що вона помилилась, але тут Софі кинула в його бік красномовний погляд, який тривав лише якусь мить. Її ясні зелені очі чітко промовляли: «Нічого не запитуй. Роби, що тобі кажуть».
Украй збентежений Ленґдон набрав три цифри, що були на папірці: 454.
Автовідповідач умить замовк, а натомість Ленґдон почув електронний голос, що казав французькою мовою: «Ви маєте одне нове
* Bonjour, vous ?tes bien chez Sophie Neveu. Je suis absente pour le moment, mais... іфр.) — Доброго дня, ви зателефонували Софі Неве. Наразі вона відсутня, але...
повідомлення». Очевидно, 454 — це код, який давав змогу Софі про- слуховувати свої повідомлення, перебуваючи поза помешканням.
«Я зараз прослуховуватиму пошту цієї жінки?»
Ленґдон почув, що плівка перемотується. Нарешті вона зупинилась, і апарат увімкнувся. Ленґдон уважно слухав. І знову почув голос Софі.
«Месьє Ленґдон, — вона говорила пошепки й схвильовано. — Не реагуйте на це повідомлення. Просто спокійно слухайте. Ви в небезпеці. Чітко виконайте все, що я вам зараз скажу».
Розділ 10
Сайлас сидів за кермом чорного «ауді», яке добув для нього Учитель, і розглядав у вікно славнозвісну церкву Святої Сульпіції. Над довгастою будівлею церкви, наче віддані вартові, височіли дві дзвіниці, освітлені знизу рядами прожекторів. Із кожного боку церква мала по ряду філігранних колон, що в темряві скидалися на ребра якогось хижого і прекрасного звіра.
«Ці поганці заховали наріжний камінь у храмі Божому». Укотре братство засвідчило свою легендарну пристрасть до облуди й брехні. Сайласові не терпілося знайти камінь і віддати Учителеві, щоб вони знову заволоділи тим, що це братство колись давно викрало у вірних.
І яким могутнім тоді стане «Опус Деї»!
Припаркувавши «ауді» на безлюдній площі Святої Сульпіції,' Сайлас вдихнув повітря і спробував зосередитись на завданні, що привело його сюди. Могутня спина й досі боліла від недавнього самобичування. Однак цей біль був нічим порівняно з тим безмежним стражданням, що заповнювало його життя, доки «Опус Деї» порятувало його.
Спогади й досі терзали його душу.
«Звільнися від ненависті, — наказував собі Сайлас. — Пробач винуватцям твоїм».
Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Вікторія 08.09.2020

Прочитала на одному подиху. Дуже цікава
книга. Хочеться продовження ))


Виктория 22.03.2020

Очень интересная книга! Большое
спасибо автору)
Приятная концовка и вообще, очень
захватывающая книга! Я в восторге ☺


vk83413580 24.12.2014

Ось це закінчення?


Додати коментар