Слава ЗСУ!

— Взагалі-то, мені треба до туалету.
Фаш подумки вилаявся — ця затримка була ні до чого.
— Туалет. Ну звичайно. Перепочиньмо кілька хвилин. — Він махнув рукою в бік довгого коридору, звідки вони прийшли. — Туалети там, біля кабінету куратора.
Ленґдон вагався. Тоді показав на протилежний кінець Великої галереї.
— Здається, там теж є туалет, і це значно ближче.
Фаш мусив визнати, що Ленґдон має рацію. Вони подолали вже дві третини довжини Великої галереї, а в кінці її було два туалети.
— Піти з вами?
Ленґдон похитав головою і швидко рушив коридором.
— Не обов’язково. Я б хотів на кілька хвилин залишитися сам.
Фаш не був у захваті від того, що Ленґдон ітиме до кінця коридору сам, але його втішало, що з Великої галереї був лише один- єдиний вихід на протилежному кінці — ті ґрати, під якими вони проповзли. І хоч у Франції правила пожежної безпеки вимагали, щоб таке велике приміщення мало кілька запасних виходів, усі ці виходи автоматично заблокувались, щойно Соньєр активував систему безпеки. Зараз уже, напевно, цю систему вимкнули і відкрили додаткові виходи на сходи, але це не мало значення — якби хтось відкрив зовнішні двері, то спрацювала б пожежна сигналізація, і до то ж ці двері охороняли агенти управління судової поліції. Ленґдон ніяк не міг вислизнути без відома Фаша.
— Мені треба на хвильку повернутися до кабінету месьє Соньєра, — сказав Фаш. — Я чекатиму на вас там. Нам треба обговорити ще дещо.
Ленґдон кивнув і зник у темряві.
Фаш розвернувся й сердито покрокував у протилежному напрямку. Дійшовши до ґрат, проповз під ними, вийшов із Великої галереї, швидко проминув коридор й увірвався в кабінет Соньєра.
— Хто дозволив впустити Софі Неве до цієї будівлі? — заревів він.
Колле отямився перший.
— Вона сказала охоронцям, що розшифрувала код.
Фаш розглянувся.
— Вона пішла?
— А хіба вона не з вами?
— Ні. Вона пішла. — Фаш виглянув у темний коридор. Очевидно, Софі була не в гуморі, тому й не зайшла сюди по дорозі до виходу, щоб перемовитися з хлопцями.
Фаш хотів було подзвонити охоронцям і наказати, щоб не випускали Софі й притягли її сюди, назад. Однак потім передумав. Це було тільки його самолюбство... воно хотіло, щоб останнє слово було за ним. Але він і так вже достатньо відвертався на різні дурниці.
«З агентом Неве розберемося пізніше», — сказав він собі, наперед уявляючи, як він її звільнить.
Переставши думати про Софі, Фаш на мить задивився на мініатюрного рицаря, що стояв на столі Соньєра. Тоді звернувся до Колле:
— Ви стежите за ним?
Колле кивнув у відповідь і розвернув комп’ютер екраном до Фаша. На поверховому плані чітко було видно червону цятку, вона методично блимала у приміщенні, підписаному TOILETTES PUBLIQUES.
— Добре, — сказав Фаш, прикурив цигарку й попрямував у коридор. — Мені треба подзвонити. Простежте, щоб, крім туалету, Ленґдон нікуди не заходив.
РОЗДІЛ 12
Роберт Ленґдон втомлено йшов до кінця Великої галереї, у голові в нього паморочилось. У вухах знову й знову звучало телефонне повідомлення Софі. Наприкінці галереї світилися таблички з прийнятими в усьому світі символами туалетів; самі ж туалети були приховані за цілим лабіринтом вузьких коридорів з італійською графікою.
Знайшовши вхід до чоловічого туалету, Ленґдон увійшов й увімкнув світло.
Всередині було порожньо.
Підійшов до умивальника й плеснув собі в обличчя холодної води, щоб освіжитись і зібратися з думками. Яскраве флуоресцентне світло відбивалось від однотонних кахлів, чувся запах аміаку. Він витер обличчя серветкою, і раптом за спиною рипнули двері. Ленґдон різко повернувся.
Увійшла Софі Неве, в її зелених очах світився страх.
— Слава Богу, ви тут. У нас мало часу.
Ленґдон стояв біля умивальників і збентежено дивився на крип- тографа з Центрального управління судової поліції Софі Неве. Лише кілька хвилин тому, слухаючи її повідомлення, він було подумав, що ця жінка, мабуть, божевільна. Однак що більше він слухав, то більше відчував, що Софі Неве не жартує. «Не реагуйте на це повідомлення. Просто спокійно слухайте. Ви в небезпеці. Чітко виконайте все, що я вам зараз скажу». Не знаючи, кому вірити, Ленґдон усе ж вирішив послухатися Софі. Сказав Фашеві: повідомлення було про те, що з одним його другом сталося нещастя. А тоді додав, що йому треба до туалету.
І от Софі стоїть перед ним, усе ще відхекуючись, бо їй, очевидно, довелося бігти довгим коридором назад до туалетів. У яскравому світлі флуоресцентних ламп Ленґдон із подивом відзначив, що, попри силу й упевненість, які випромінювала ця жінка, риси її обличчя були м’які, навіть ніжні. Лише погляд вона мала гострий, проникливий, і це незвичне поєднання нагадувало образи з портретів Ренуара... злегка затуманені й водночас чіткі... виразність у них якось незбагненно була оповита таємницею.
— Я хотіла попередити вас, месьє Ленґдон, — почала Софі, все ще важко дихаючи, — що ви перебуваєте sous surveillance cach?e. За вами таємно стежать. — Її голос з французьким акцентом відлунював від кахельних стін.
— Але... чому? — запитав Ленґдон. Софі вже все пояснила йому по телефону, але він хотів почути це наживо.
— Тому, — сказала вона й підійшла ближче, — що Фаш підозрює у цьому вбивстві передусім вас.