Слава ЗСУ!

в мерехтливому світлі, що падало від дорожніх ліхтарів, він не побачив нічого, окрім емблеми Пріорату Сіону.
— Це не має логіки, — нарешті вимовив він.
— Що саме?
— Та те, що твій дідусь доклав стільки зусиль, щоб передати тобі ключ, з яким ти не знаєш, що робити.
— Погоджуюсь.
— Ти впевнена, що він нічого не написав на зворотному боці картини?
— Я все оглянула. Більше там нічого не було. Лише цей ключ. Я побачила герб, поклала ключ до кишені, і ми пішли звідти.
Ленґдон наморщив чоло і придивився тепер до тупого кінця трикутного стрижня. Нічого. Тоді підніс ключ до самих очей й уважно оглянув край головки. Теж нічого.
— Здається, цей ключ недавно чистили.
— З чого ти взяв?
— Від нього наче відгонить спиртом.
Софі обернулася.
— Не зрозуміла?
— Він пахне так, наче хтось тер його якимсь розчинником. — Ленґдон понюхав ключ. — 3 іншого боку запах сильніший. — Він перевернув ключ іншим боком. — Так, це якийсь розчинник на спиртовій основі або ж... — Ленґдон замовк.
— Що?
Він підніс ключ до світла і подивився на гладеньку поверхню хреста. Вона начебто місцями блищала.
— А ти добре оглянула ключ, перш ніж покласти до кишені?
— Що? Та ні, не дуже. Я не мала часу.
Ленґдон обернувся до неї.
— Той ліхтарик ще при тобі?
Софі витягла з кишені ультрафіолетовий ліхтарик. Ленґдон увімкнув його й посвітив на ключ.
Той умить засвітився. Щось на ньому було написано. Поспіхом, але цілком розбірливо.
— Що ж, — усміхнувся Ленґдон, — тепер зрозуміло, звідки взявся запах спирту.
Софі, вражена, дивилася на пурпуровий напис на ключі.
24 Rue Нахо
Адреса! Дідусь написав адресу!
— Де це? — поцікавився Ленґдон.
Софі не мала ні найменшого уявлення. Вона нахилися вперед і схвильовано запитала шофера:
— Ви знаєте, де вулиця Аксо?
Таксист на мить задумався, а тоді кивнув. Він сказав Софі, що це біля тенісного стадіону на західній околиці Парижа. Вона попросила негайно відвезти їх туди.
— Найкоротший шлях — через Булонський ліс, — сказав таксист французькою. — їдемо?
Софі наморщила чоло. Можна було б обрати і спокійніший маршрут, але зараз не час перебирати.
— їдемо! — «Американець напевно вжахнеться».
Софі знову подивилася на ключ і замислилася, що ж там таке може бути на вулиці Аксо, 24: «Церква? Якась штаб-квартира Пріорату?»
На неї знову накотилися спогади про той таємний ритуал, який вона випадково побачила в підземеллі десять років тому, і Софі глибоко зітхнула.
— Роберте, я мушу'тобі багато розповісти. — Вона замовкла і подивилася йому в очі. — Але спершу хочу, щоб ти розповів мені все, що знаєш, про Пріорат Сіону.
Розділ 36
Біля Salle des Etas Безу Фаш кипів з люті, слухаючи начальника охорони Лувру Ґруара, який пояснював, як Софі й Ленґдон його обеззброїли. «Чому ж ти не прострелив цю бісову картину?»
— Капітане! — До них поспішно йшов лейтенант Колле. — Капітане, новини. Щойно знайшли авто агента Неве.
— Біля посольства?
— Ні. На вокзалі. Вони купили два квитки. Потяг щойно
рушив. |
Фаш жестом показав Ґруарові, що той може йти. Тоді відвів Колле до найближчого алькова і стишеним голосом запитав:
— У якому напрямку?
— До Лілля.
— Це, мабуть, облудний маневр. — Фаш видихнув повітря, обдумуючи план дій. — Що ж, попередьте поліцію на наступній станції, нехай про всяк випадок зупинять і обшукають потяг. Залиште її авто на місці і поставте біля нього чергових у штатському — раптом вони надумають повернутися. Пошліть людей, хай обшукають усі вулиці довкола вокзалу на випадок, якщо вони втекли пішки. Від вокзалу відходять якісь автобуси?
— Не о цій порі, капітане. Зараз там тільки таксі.
— Чудово. Опитайте таксистів. Може, вони щось бачили. Тоді сконтактуйтеся з диспетчером таксі і перешліть опис утікачів. А я тим часом дзвоню до Інтерполу.
Колле здивувався.
— Ви хочете оголосити розшук?
Фаш знав, що це небажано, але не бачив іншого виходу.
Тенета треба розставити спритно й не випустити здобич.
Перша година після втечі завжди вирішальна. У першу годину поведінка втікачів ще передбачувана. їм завжди потрібно те саме. Транспорт, житло, гроші — «свята трійця». Інтерпол може вмить зробити всі ці три речі недоступними втікачам. Коли Інтерпол покаже по телебаченню фотографії Ленґдона й Софі та розішле їх до паризьких транспортних служб, готелів та банків, то в тих не залишиться шансів — вони не зможуть виїхати з міста, десь сховатися чи зняти з рахунку готівку так, щоб їх не впізнали. Переважно втікачі панікують, опинившись у такому становищі, і роблять якусь дурницю. Викрадають авто. Грабують крамницю. В розпачі розраховуються кредитною карткою. Хоч би яку по