Слава ЗСУ!

сон. Ленґдон завжди вважав Тюїльрі священним місцем. Це тут Клод Моне експериментував із формою та кольором, від чого згодом зародився імпресіоністський рух. Однак сьогодні це місце мало якусь зловісну ауру.
«Ситроен» різко звернув ліворуч і рушив на захід центральною алеєю парку. Обігнув круглий ставок, перетнув якусь занедбану алею і виїхав на величезну чотирикутну площу. Ленґдон побачив кінець саду Тюїльрі, позначений величезною кам’яною аркою.
Arc du Carrousel*.
У давнину під цією аркою відбувались всілякі варварські ритуали, однак шанувальники мистецтва любили це місце зовсім з іншої причини. Звідси, з еспланади, при виїзді з Тюїльрі, було видно відразу чотири найкращі в світі музеї мистецтв... по одному в кожній стороні світу.
Праворуч, на південь від Сени за набережною Вольтера, Ленґдон бачив у вікно ефектно підсвічений фасад старого залізничного вокзалу — тепер це був поважний музей д’Орсе. Ліворуч виднілась верхівка ультрасучасного центру Помпіду, де був розташований Музей сучасного мистецтва. Позаду над верхівками дерев височів старовинний обеліск Рамзеса. Там був музей Же- де-Пом.
А просто попереду, на схід, поза аркою стояв монолітний палац епохи Ренесансу, найзнаменитіший у світі музей мистецтв — Лувр.
Ленґдон укотре відчув легкий подив і водночас захват, намагаючись охопити поглядом одразу всю цю грандіозну споруду. Величезна площа, а за нею — фасад Лувру, що, наче цитадель, височів на тлі паризького неба. Побудований у формі підкови, Лувр уважався найдовшою спорудою в Європі, по його довжині можна було б розташувати три Ейфелеві вежі. Навіть мільйон квадратних футів площі між крилами музею анітрохи не применшував величі його фасаду. Якось Ленґдон вирішив обійти Лувр по периметру і з великим подивом довідався, що подолав аж цілих три милі.
* Arc du Carrousel (фр.) — арка Карузель.
Щоб уважно оглянути 65 300 експонатів музею, кажуть, серед- ньостатистичному відвідувачеві потрібно близько п’яти тижнів. Однак більшість туристів воліє оглядати Лувр побіжно. Ленґдон жартома називав такий огляд пробіжкою Лувром: туристи бадьоро крокують залами музею, щоб неодмінно побачити три най- знаменитіші експонати: Мону Лізу, Венеру Мілоську і Ніку — крилату статую Перемоги. Один відомий американський журналіст якось нахвалявся, що спромігся побачити всі три шедеври лише за п’ять хвилин і п’ятдесят шість секунд.
Водій витягнув рацію і скоромовкою випалив французькою:
— Monsieur Langdon est arriv?. Deux minutes*.
У відповідь щось нерозбірливо затріщало.
Поліцейський сховав рацію й обернувся до Ленґдона:
— Капітан вас зустріне біля головного входу.
Незважаючи на знаки, що забороняли в’їзд на площу, водій
натиснув на газ, і «ситроен» переїхав через парапет. Тепер уже було видно головний вхід до Лувру, фронтон будівлі велично здіймався попереду в оточенні семи трикутних басейнів, з яких били водограї з підсвіткою.
«La Pyramide».
Новий вхід до паризького Лувру прославився майже так само, як і власне музей. Ультрасучасна скляна піраміда, яку спроектував американський архітектор китайського походження І. М. Пей, і досі дратувала традиціоналістів. На їхню думку, ця споруда руйнувала стиль і принижувала гідність Ренесансу. Ґете називав архітектуру застиглою музикою, а цю піраміду критики Пея порівнювали зі скрипом нігтя по шкільній дошці. Водночас прогресивні шанувальники вважали прозору піраміду заввишки сімдесят один фут блискучим поєднанням давньої традиції із сучасними технологіями, символічною ланкою між минулим і майбутнім, яка мала забезпечити Луврові гідне місце у третьому тисячолітті.
— Вам подобається наша піраміда? — запитав поліцейський.
* Monsieur Langdon est arriv?. Deux minutes (фр.) — Месьє Ленґдон зараз прийде. Буде у вас за кілька хвилин.
Ленґдон насупився. Французи, схоже, страшенно люблять запитувати про це американців. Питання, звісно ж, провокаційне. Варто зізнатися, що піраміда тобі подобається, і миттю станеш недолугим американцем. Скажеш, що не подобається, — образиш французів.
— Міттеран був сміливцем, — дипломатично відказав Ленґдон.
Подейкували, що цей нині покійний президент Франції страждав так званим фараоновим комплексом. З його легкої руки Париж заполонили єгипетські обеліски та інші предмети давньої культури. Франсуа Міттеран мав якусь загадкову пристрасть до всього єгипетського, настільки сильну, що французи й досі називали його Сфінксом.
— Як вашого капітана на ім’я? — Ленґдон вирішив змінити тему.
— Везу Фаш, — відповів водій, під’їжджаючи до головного входу піраміди. — Ми кличемо його «le Taureau»*.
Ленґдон подивився на нього здивовано, замислившись, чи кожен француз має якесь загадкове прізвисько, пов’язане з твариною.
— Ви називаєте свого капітана Биком?
Поліцейський підвів брови:
— А ви насправді краще знаєте французьку, ніж показуєте, месьє Ленґдон.
«Французьку я знаю препаскудно, — подумав Ленґдон, — зате незле розуміюся на іконографії знаків зодіаку. Таурус завжди був биком. Астрологічні символи однакові в усьому світі».
Поліцейський зупинив авто і показав на великі двері в піраміді між двома водограями.
— Вхід там. Хай щастить, месьє.
— А ви хіба не йдете зі мною?
— Мені наказано залишити вас тут. Я маю інші справи.
Ленґдон зітхнув і виліз з авта. «Умови тут диктую не я».
Заревів двигун, і «ситроен» розтанув у пітьмі.
Дивлячись йому вслід, Ленґдон раптом подумав: а може, не йти
туди? Адже він міг і відмовитись від запрошення... Перейти че
* Le Taureau (фр.) — бик.