Слава ЗСУ!

Софі знизала плечима.
— По суті, взагалі не знаю. Мене виховував чоловік, що поклонявся Леонардові да Вінчі.
Тібінґ здивувався і водночас зрадів.
— Просвітлена душа. Чудово! Тоді ви, мабуть, знаєте, що Лео
нардо був одним із тих, хто охороняв таємницю Святого Грааля. \ Ключі до цієї таємниці він приховав у своїх творах. ^
— Роберт мені вже це розповів.
— А про ставлення да Вінчі до Нового Завіту?
— Цього я не знаю.
В очах Тібінґа з’явились веселі іскорки, він подивився на книжкову полицю в іншому кінці кімнати.
— Роберте, будьте ласкаві. На нижній полиці. «La Storia di Leonardo».
Ленґдон пішов до полиць із книжками, знайшов великий мистецький альбом, приніс і поклав на столик. Повернувши альбом так, щоб Софі було зручно дивитися, Тібінґ перегорнув важку обкладинку, на розгортці була низка цитат.
— «Із записок да Вінчі про полеміку і роздуми», — Тібінґ показав на одну цитату. — Гадаю, ви погодитеся, що ця цитата безпосередньо стосується нашої розмови.
Софі прочитала:
Багато хто заробляє на ілюзіях і фальшивих чудесах, обдурюючи нерозумну більшість.
ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ
— А ось іще одна, — сказав Тібінґ і показав на іншу цитату.
Сліпе невігластво вводить нас в оману.
О! Жалюгідні смертні, розплющте очі!
ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ
У Софі мороз пішов по спині.
— Да Вінчі говорить це про Біблію?
Тібінґ кивнув.
— Ставлення Леонардо до Біблії має прямий зв’язок із Святим Іраалем. Да Вінчі, по суті, намалював справжній Ґрааль, за кілька хвилин я вам його покажу, але спочатку поговорімо про Біблію. — Тібінґ усміхнувся. — А все, що вам слід знати про Біблію, зводиться до вислову видатного знавця Святого Письма Мартіна Персі. — Тібінґ прокашлявся і процитував: — «Біблія не прийшла факсом із неба».
— Перепрошую?
— Біблія — це творіння людини, моя люба. Не Бога. Біблія не впала чудодійно з неба. Людина створила цю історичну хроніку неспокійних часів, і її безліч разів перекладали, змінювали й доповнювали. В історії ніколи не існувало єдино правильної і остаточної версії цієї книжки.
— Нехай так.
— Ісус Христос був історичною постаттю величезної ваги, можливо, це найзагадковіший і найхаризматичніший лідер, якого тільки знав світ. Як Месія, чиє пришестя було передбачене, Ісус скидав царів, надихав мільйони і заклав нову ідеологію. Нащадок царя Соломона і царя Давида, Він мав усі підстави претендувати на трон царя юдеїв. Зрозуміло, що тисячі послідовників у цілому світі записали історію Його життя. — Тібінґ замовк, щоб відпити чаю, а тоді знову поставив чашку на камінну полицю. — Щоб укласти Новий Завіт, розглядали понад вісімдесят Євангелій, однак увійшло до нього лише декілька — від Матвія, Марка, Луки та Івана.
— А хто вирішував, яке Євангеліє включити до Нового Завіту? — запитала Софі.
— Ага! — зрадів Тібінґ. — Ось тут і криється найголовніша іронія християнства! Біблію, таку, яку ми маємо сьогодні, уклав поганець — римський імператор Костянтин Великий.
— Я думала, Костянтин був християнином, — сказала Софі.
— Та ні, — заперечив Тібінґ. — Усе життя він був поганцем, і охрестили його аж на смертному ложі, коли він уже не мав сили противитися. За правління Костянтина офіційною релігією Риму було поклоніння Сонцю — культ Sol Invictus, тобто Неперемож
ного Сонця, — а сам Костянтин був верховним жерцем. На його біду, в Римі наростала хвиля заворушень на релігійному ґрунті. За три століття після розп’яття Ісуса Христа його послідовників дуже побільшало. Християни воювали з поганцями, і конфлікт набув таких масштабів, що загрожував розірвати Рим навпіл. Костянтин розумів: треба щось із цим робити. 325 року після Христа він вирішив об’єднати Рим під знаменом однієї релігії, тобто християнства.
Софі здивувалась.
— Навіщо було імператорові-поганцеві робити офіційною релігією християнство?
Тібінґ усміхнувся:
— Костянтин був добрим стратегом. Він бачив, що християнство набирає обертів, і просто поставив на переможця. Історики досі захоплюються тим, як блискуче Костянтин навернув поганців, що поклонялися Сонцю, до християнства. Він увів поганські символи, дати та ритуали до нової християнської традиції і створив своєрідну змішану релігію, яка влаштовувала всіх.
— Дивовижне перетворення, — докинув Ленґдон. — Сліди поганства у християнській символіці очевидні. Єгипетські сонячні диски перетворилися на німби католицьких святих. Малюнки богині Ісіди, яка колише чудодійно зачатого сина Гора, стали прообразом для сучасних зображень Діви Марії з Ісусом-немовлям на руках. І практично всі елементи католицького ритуалу — митра, вівтар, славослов’я, причастя, цей акт «споживання тіла Ісу- са», — були запозичені із давніших поганських релігій.
Тібінґ застогнав.
— Не годуй символога хлібом, а дай поговорити про християнські символи! У християнстві все запозичено. Дохристиянський бог Митра — якого називали Сином Божим і Світочем Світу — народився 25 грудня. Коли він помер, його поховали у склепі на схилі гори, і він воскрес на третій день. До речі, 25 грудня — це ще й день народження Осіріса, Адоніса та Діоніса. Новонародженому Крішні подарували золото, ладан і мирру. Навіть свій святий день тижня християни запозичили в поганців.