Слава ЗСУ!

— Ото дурненька, — буркнув Мумі-троль.

— А що було далі? — нетерпеливився Чмих.

— Та, нічого надзвичайного. Сестричка вміє плести маленькі спальні матраци з трави і варити смачні зупки, щоб не було розладу шлунку. А ще вона заквітчує себе за вухом, а на лівій ніжці носить золотий браслет.

— Яка ж це історія?! — вигукнув розчаровано Чмих. — Зовсім нічого цікавого!

— Хіба ж нецікаво уперше в своєму житті побачити хропуся, який, до того ж, уміє міняти колір, — не згодився з ним Нюхмумрик і знову приклав до уст гармонію.

— Усі дівчата дурні, і ти теж разом з ними, — буркнув Мумі-троль, заповз у свій спальний мішок і відвернувся до стіни намету.

Тієї ночі йому наснилася маленька Хропся, схожа на нього самого. Він подарував їй троянду, щоб вона почепила її собі за вушком.

— Ото вже дурне наснилося, — пробубонів сам до себе Мумі-троль, прокинувшись наступного ранку.

У наметі було страшенно холодно. Нюхмумрик саме заварював чай.

— Нині ми видряпаємося на найвищу вершину, — повідомив він.

— Звідки ти знатимеш, що вона найвища? — запитав Чмих, витягаючи шию, щоб побачити вершину, однак гора ховалася у важких сірих хмарах.

— А ти пильно придивися, — порадив Нюхмумрик. — Бачиш, скільки цигаркових недопалків навкруги? Це професори поскидали їх вниз.

— О-о, зрозуміло, — Чмих засмутився, що не він першим це помітив.

Усі троє спиналися вгору вузькою крученою стежкою, пов’язані між собою страховою мотузкою, яка затягувалася у кожного вузлом на животі.

— Не забувайте, що все робиться на вашу відповідальність, — нагадав Чмих, котрий ішов останнім у зв’язці. — А ще пам’ятайте про моє запалення вушок у дитинстві.

Стежка ставала все стрімкішою і стрімкішою, мандрівники дряпалися все вище і вище. Над ними здіймалися древні гігантські гори, а навколо було пустельно й жахливо самотньо. Поміж голими скелястими вершинами витав, широко розпростерши крила, кондор, єдина жива істота у цьому безгомінні.

— Який страшенно велетенський птах, — мовив Чмих. — Як йому, мабуть, самотньо там, угорі!

— Та він, напевно, має десь дружину і цілу купу маленьких діток, — заперечив Нюхмумрик.

Кондор велично ширяв у небі, час від часу повертаючи набік голову з гачкуватим дзьобом й зиркаючи холодними очима. Він завис у повітрі просто над ними, ледь похитуючи крильми.

— Що він замислив? — стурбувався Чмих.

— У нього лютий вигляд, — пробурмотів Мумі-троль. — Боюся, він надумав нас…

— Летить сюди! — несамовито зойкнув Нюхмумрик.

Усі троє кинулися до скелі. З пронизливим посвистом крил кондор шугонув на них. Друзі втиснулися в крихітну западинку в прямовисній стіні, міцно вчепившись один в одного і в безпорадному жаху сподіваючись найгіршого. Ось знову! Кондор налітав, мов буря, величезні крила вдарялися в скелю, а навколо стало темно. То було справжнісіньке жахіття!

Аж раптом усе стихло. Дрібно тремтячи, вони повисували носики зі свого сховку. Далеко внизу під ними, в урвищі, де чимраз більше гусла темрява, ширяв, широко кружляючи, кондор. Потім він рвучко піднявся вгору і полетів углиб гір.

— Засоромився своєї невдачі, — пояснив Нюхмумрик. — Кондори дуже горді. Вдруге сюди не поткнеться!

— Кондор з кондорятами! Дуже зворушливо! — гарячкував Чмих. — А ще велетенські ящірки! Водоспад, що западається під землю! Забагато колосальних пригод для такого крихітного звірятка, як я!

— Найколосальніша пригода ще попереду, — заспокоїв його Мумі-троль. — Наша комета.

Усі троє глянули вгору на важкі хмаровища.

— Хотілось би вже побачити ясне небо, — мовив Нюхмумрик, підняв пір’їну, що її зронив кондор, й устромив у свого капелюха. — Ходімо. Час підпирає.

Надвечір вони видряпалися так високо, що досягли хмар, ураз опинившись у тенетах холодної імли, і тільки сіра порожнеча залягала навкруги. Камениста стежка стала слизькою й небезпечною.

Друзі страшенно мерзли, а Мумі-троль тоскно думав про теплі вовняні штани, які саме цієї миті мандрували, напевно, до ядра Землі.

— А я гадав, що хмари м’які, пухнасті й приємні на дотик, — розчаровано пробубонів Чмих і пчихнув. — Як мені вже набридла ця клята подорож!

— Що це там? — вигукнув Мумі-троль і став як укопаний. — Там щось лежить і виблискує…

— Діамант? — Чмих знову збадьорився.

— Здається, маленький браслет, — мовив Мумі-троль, ступивши в густу пелену туману.

— Будь обережний! — застеріг його Нюхмумрик. — Він лежить на самому краю провалля!

Мумі-троль, дуже обачно ступаючи, рушив далі. Над самим урвиськом він ліг на живіт, простягнув уперед лапу.