знайди книгу для душі...
— Ото дурненька, — буркнув Мумі-троль.
— А що було далі? — нетерпеливився Чмих.
— Та, нічого надзвичайного. Сестричка вміє плести маленькі спальні матраци з трави і варити смачні зупки, щоб не було розладу шлунку. А ще вона заквітчує себе за вухом, а на лівій ніжці носить золотий браслет.
— Яка ж це історія?! — вигукнув розчаровано Чмих. — Зовсім нічого цікавого!
— Хіба ж нецікаво уперше в своєму житті побачити хропуся, який, до того ж, уміє міняти колір, — не згодився з ним Нюхмумрик і знову приклав до уст гармонію.
— Усі дівчата дурні, і ти теж разом з ними, — буркнув Мумі-троль, заповз у свій спальний мішок і відвернувся до стіни намету.
Тієї ночі йому наснилася маленька Хропся, схожа на нього самого. Він подарував їй троянду, щоб вона почепила її собі за вушком.
— Ото вже дурне наснилося, — пробубонів сам до себе Мумі-троль, прокинувшись наступного ранку.
У наметі було страшенно холодно. Нюхмумрик саме заварював чай.
— Нині ми видряпаємося на найвищу вершину, — повідомив він.
— Звідки ти знатимеш, що вона найвища? — запитав Чмих, витягаючи шию, щоб побачити вершину, однак гора ховалася у важких сірих хмарах.
— А ти пильно придивися, — порадив Нюхмумрик. — Бачиш, скільки цигаркових недопалків навкруги? Це професори поскидали їх вниз.
— О-о, зрозуміло, — Чмих засмутився, що не він першим це помітив.
Усі троє спиналися вгору вузькою крученою стежкою, пов’язані між собою страховою мотузкою, яка затягувалася у кожного вузлом на животі.
— Не забувайте, що все робиться на вашу відповідальність, — нагадав Чмих, котрий ішов останнім у зв’язці. — А ще пам’ятайте про моє запалення вушок у дитинстві.
Стежка ставала все стрімкішою і стрімкішою, мандрівники дряпалися все вище і вище. Над ними здіймалися древні гігантські гори, а навколо було пустельно й жахливо самотньо. Поміж голими скелястими вершинами витав, широко розпростерши крила, кондор, єдина жива істота у цьому безгомінні.
— Який страшенно велетенський птах, — мовив Чмих. — Як йому, мабуть, самотньо там, угорі!
— Та він, напевно, має десь дружину і цілу купу маленьких діток, — заперечив Нюхмумрик.
Кондор велично ширяв у небі, час від часу повертаючи набік голову з гачкуватим дзьобом й зиркаючи холодними очима. Він завис у повітрі просто над ними, ледь похитуючи крильми.
— Що він замислив? — стурбувався Чмих.
— У нього лютий вигляд, — пробурмотів Мумі-троль. — Боюся, він надумав нас…
— Летить сюди! — несамовито зойкнув Нюхмумрик.
Усі троє кинулися до скелі. З пронизливим посвистом крил кондор шугонув на них. Друзі втиснулися в крихітну западинку в прямовисній стіні, міцно вчепившись один в одного і в безпорадному жаху сподіваючись найгіршого. Ось знову! Кондор налітав, мов буря, величезні крила вдарялися в скелю, а навколо стало темно. То було справжнісіньке жахіття!
Аж раптом усе стихло. Дрібно тремтячи, вони повисували носики зі свого сховку. Далеко внизу під ними, в урвищі, де чимраз більше гусла темрява, ширяв, широко кружляючи, кондор. Потім він рвучко піднявся вгору і полетів углиб гір.
— Засоромився своєї невдачі, — пояснив Нюхмумрик. — Кондори дуже горді. Вдруге сюди не поткнеться!
— Кондор з кондорятами! Дуже зворушливо! — гарячкував Чмих. — А ще велетенські ящірки! Водоспад, що западається під землю! Забагато колосальних пригод для такого крихітного звірятка, як я!
— Найколосальніша пригода ще попереду, — заспокоїв його Мумі-троль. — Наша комета.
Усі троє глянули вгору на важкі хмаровища.
— Хотілось би вже побачити ясне небо, — мовив Нюхмумрик, підняв пір’їну, що її зронив кондор, й устромив у свого капелюха. — Ходімо. Час підпирає.
Надвечір вони видряпалися так високо, що досягли хмар, ураз опинившись у тенетах холодної імли, і тільки сіра порожнеча залягала навкруги. Камениста стежка стала слизькою й небезпечною.
Друзі страшенно мерзли, а Мумі-троль тоскно думав про теплі вовняні штани, які саме цієї миті мандрували, напевно, до ядра Землі.
— А я гадав, що хмари м’які, пухнасті й приємні на дотик, — розчаровано пробубонів Чмих і пчихнув. — Як мені вже набридла ця клята подорож!
— Що це там? — вигукнув Мумі-троль і став як укопаний. — Там щось лежить і виблискує…
— Діамант? — Чмих знову збадьорився.
— Здається, маленький браслет, — мовив Мумі-троль, ступивши в густу пелену туману.
— Будь обережний! — застеріг його Нюхмумрик. — Він лежить на самому краю провалля!
Мумі-троль, дуже обачно ступаючи, рушив далі. Над самим урвиськом він ліг на живіт, простягнув уперед лапу.
Maid2bon 20.10.2024
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
Miguelenulp 18.10.2024
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
Miguelenulp 18.10.2024
Коментар буде відображений після підтвердження модератором